Вітаю Вас, Гість · RSS
§ 4. Правове регулювання використання тваринного світу у сільському господарстві § 4. Правове регулю
Твори


Вхід


Статистика


15.02.2019, 23:05
§ 4. Правове регулювання використання тваринного світу у сільському господарстві

§ 4. Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві

   Дикі тварини стають об'єктами аграрного права через використання їх у сільськогосподарській діяльності, добування їх суб'єктами аграрного права і через знищення їх як шкідників сільського господарства. Важливими законодавчими актами щодо цього є закони України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" та від 6 лютого 2000 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них".
   Згідно зі ст. З Закону України "Про тваринний світ", об'єктами тваринного світу є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти їхньої життєдіяльності (мед, віск тощо). Слід мати на увазі, що до диких належать види тварин, що виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не належать тварини, породи яких виведені людиною селекційно, а також ті, що стали такими свійськими, що втратили здатність проживати в екосистемі самостійно. Правовий режим сільськогосподарських і свійських тварин визначається відповідно аграрним чи цивільним законодавством, але не природноресурсовим, тобто на них не поширюється дія Закону "Про тваринний світ".
   Разом з тим можливий перехід тварини від одного правового режиму до іншого. Наприклад, собаки і коти, які є наразі свійськими тваринами, в давнину були дикими тваринами, але одомашнені людиною, втратили здатність самостійно жити в умовах довкілля. Юридичним фактом, що зумовлює перехід будь-якої дикої тварини до свійської, є втрата нею здатності самостійно жити в екосистемі — в цьому разі вона стає свійською чи сільськогосподарською і на неї поширюються норми аграрного права. Цей юридичний факт може бути підтверджений експертним висновком у разі виникнення суперечки щодо правового режиму тварини.
   Можливий і зворотний процес: свійські тварини, які внаслідок тих чи інших обставин опинилися в диких умовах і набули здатності самостійно жити в екосистемі, можуть бути визнані дикими — на них поширюватиметься природноресурсове право, але не аграрне. Щоправда, це право поширюється тільки на тварин, яких за зовнішніми ознаками неможливо відрізнити від диких. Наприклад, риба, яка внаслідок повені потрапила з сільськогосподарського ставку до річки, відразу перестає бути об'єктом аграрного права і стає об'єктом природноресурсового права. Але, якщо йдеться про корову, вівцю чи інших сільськогосподарських тварин, яких легко можна відрізнити від диких тварин за зовнішніми ознаками, то тут діє ст. 340 ЦК, згідно з якою особа, що затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Тобто на такі тварини поширюється і надалі дія аграрного чи цивільного законодавства.
   Відповідно до ст. 4 Закону "Про тваринний світ" встановлюються 2 правових режими диких тварин: загальнодержавного й місцевого значення. До об'єктів тваринного світу загальнодержавного значення належать ті тварини, що перебувають у державній власності, а також ті, які перебувають у комунальній чи приватній власності, але визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення1. До об'єктів тваринного світу місцевого значення належать ті тварини комунальної та приватної власності, які не визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення.
   Статті 16 та 17 Закону "Про тваринний світ" визначають фактичні ознаки розмежування загального та спеціального використання тваринного світу. Згідно з Законом, загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилучення їх із природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах, установлених законодавством обсягів безоплатного вилову — цей вид використання тваринного світу належить до загального), а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, мурашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.
   До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середовища, зокрема знищення диких тварин. На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального використання тваринного світу послуговуватися корисними властивостями життєдіяльності тварин (природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо), ловити рибу у водоймах загального користування, тобто в усіх водоймах, що перебувають у державній власності і не закріплені на праві спеціального використання іншим особам, здійснювати інші види використання об'єктів тваринного світу без вилучення їх з природної волі чи знищення. Для охорони тварин і підтримування екологічної рівноваги право спеціального використання об'єктів тваринного світу може бути обмежене чи заборонене на певних територіях та в певні строки органами Мінприроди.
   З точки зору аграрного права, цікавим є співвідношення приписів законодавства про тваринний світ і про захист рослин. Річ у тому, що відповідно до Закону України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", суб'єкти аграрного права зобов'язані своєчасно провадити комплекс профілактичних і винищувальних заходів щодо боротьби із дикими тваринами, що є шкідниками сільського господарства. А згідно із Законом "Про тваринний світ", знищення диких тварин, хай навіть і шкідників сільського господарства, належить до спеціального використання тваринного світу і потребує отримання спеціального дозволу й внесення збору. Відповідно до цього Закону і ховрахи, і миші та пацюки, навіть павуки та комарі є об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення і на їх знищення треба оформляти спеціальний дозвіл. Зрозуміло, що цю вимогу ніде не виконують. Більше того, якби раптом десь це питання порушилось, будь-який державний орган виправдав би знищення таких тварин без отримання дозволу на їх спеціальне використання. Виникає питання: на яких правових підставах? Ця проблема регулюється аграрно-правовим звичаєм, неписаним правилом поведінки, яке також є джерелом аграрного права. Можливість застосування правових звичаїв у вітчизняній правовій системі прямо закріплене у ст. 7 ЦК. І хоча за загальним правилом звичай не може суперечити правовим актам, для аграрного і природноресурсового права робиться виняток у ст. 333 ЦК: добування тварин може регулюватися не законом, а місцевим правовим звичаєм. Правовий звичай, який дозволяє знищувати шкідників сільського господарства без оформлення дозволу на спеціальне використання об'єктів тваринного світу, суперечить положенням Закону "Про тваринний світ", але має переважну юридичну силу перед ним, поза-як він реально виконується на практиці і забезпечується юридичним примусом державного апарату. Положення писаного права про заборону нищення шкідників сільського господарства без оформлення відповідного дозволу фактично не виконуються, поза-як суперечать закріпленому в аграрному праві України правовому звичаю.
   Спеціальне використання тваринного світу на праві власності передбачає можливість перебування об'єктів тваринного світу в державній, комунальній та приватній власності. За ст. 7 Закону України "Про тваринний світ" можливе перебування об'єктів тваринного світу в приватній власності суб'єктів аграрного права. Але право власності має бути підтверджене відповідними документами. Ця вимога не стосується риби, виловленої за правом загального використання об'єктів тваринного світу. Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може бути обмежене в інтересах охорони цих тварин органами Мінприроди. У разі жорстокого поводження з тваринами право приватної власності на них може бути припинене.
   Законодавство знає кілька правових режимів видачі дозволів на спеціальне використання тваринного світу. Такі дозволи видаються на підставі затверджених Мінприроди лімітів на спеціальне використання об'єктів тваринного світу. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів та Положення про встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459. Видача дозволів на спеціальне використання рибних ресурсів здійснюється органами Державного департаменту рибного господарства Мінагрополітики України згідно з правилами рибальства. Дозволи на добування ведмедя, кабана, лані, оленя, лося та деяких інших тварин видають органи Держкомлісгоспу, а на вовка, лисиці, бродячих собак і котів, граків, сорок та деяких інших тварин — органи Мінприроди. Полювати на пернату дичину, кроля, зайця, вовка та лисиці, бродячих собак і котів, сорок, граків можна також за дозволами, які видають користувачі мисливських угідь. Процедура видачі дозволів на спеціальне використання об'єктів тваринного світу регулюється також Правилами видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженими наказом Мінекобезпеки від 26 травня 1999 р. № 115. Інколи процедура вимагає погодження видачі дозволу з органами ветеринарної медицини, МОЗ, Держкомлісгоспу. Дозволи на спеціальне використання тварин, занесених до Червоної книги, видаються Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінприроди від 1 лютого 1993 р. № 3.
   Справляння збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу диференціюється за видами тварин. Щодо спеціального використання рибних ресурсів збір справляється згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 449. Збір за спеціальне використання інших тварин справляється згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика