Вітаю Вас, Гість · RSS
Духовна і образна сила поезії Рільке
Твори


Вхід


Статистика


20.04.2019, 04:14

ДУХОВНА І ОБРАЗНА СИЛА ПОЕЗІЇ РІЛЬКЕ

Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, неначебто їх сенс сягає за межі досяжного. І не треба навіть напружувати свій мозок, намагаючись второпати, яке призначення вони несуть у собі чи спробу­вати відкрити для себе щось нове зі сказаного. І саме в тому й полягає безмежна сила цих слів, бо вони назавжди залишатимуться вічними.

Вже, познайомившись з поезією Райнер Марією Рільке, було б, ма­буть, трохи дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні понят­тя його вірші не мали б філософського спрямування:

По всьому — це. І це кінець надходить.

Та я повинен і осліпши йти.

Чому мене примушуєш доводить,

Що Ти єси, хоч зник для мене Ти?

В його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка про­стежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його став­лення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що по­етична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль та долю людини в цьому жорстокому світі, де «пітьма горує над усім». Зав­дяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зро­зуміти цей світ екзистенційно:

Ах, чи хто-небудь ще нам потрібен?..

.почуваєм себе ми не зовсім, як вдома, в усвідомленім світі.

Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та онтологіч­ним проблемам, проблемам життя й смерті. І на перший план висуваєть­ся фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:

Бездомному вже дому не знайти,

Самотній — самоти вже не здолає,

Не спатиме, читатиме, листи Писатиме чи вийде в парк брести Алеями, де листя опадає.

Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо не­звичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими прос­тими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальову­валося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину тріпотіти й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь- якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її зміни­ти. І тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке. Слово та Бог. Нада­ючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підви­щити його моральну та духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:

Слова убогі і щоденно вжиті,— я їх люблю, непишні ці слова.

Або:

Я так боюсь всіляких людських слів.

На все у них є ясний рішенець.

Іноді сум за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:

Давно зужиті всі слова.


 

Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстоко караю­ча, повна «страшної» справедливості:

Волай, волай!

Можливо, крик долине й приведе

Спасителя сюди.

О  Господи, дай кожному його єдину смерть.

Вмирання з кожного життя іде,

тут він кохав, творив і горя мав ущерть.

Так само поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлю­ються одне від одного, а навпаки, наповнюють і немов продовжують одне іншого.

Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть, і цінуємо ми його за те, за що раніше таких поетів знищував тоталітар­ний режим: за «їхню вищість, обраність, духовну аристократичність» та вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони най­краще розуміли й космічну самотність кожного з нас


 
Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика