Вітаю Вас, Гість · RSS
Єдність сатиричного і ліричного у поемі М. В. Гоголя «Мертві душі»
Твори


Вхід


Статистика


21.02.2019, 03:40

ЄДНІСТЬ САТИРИЧНОГО І ЛІРИЧНОГО У ПОЕМІ М. В. ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»

Скарбниця творчості Миколи Васильовича Гоголя збиралася на народ­ному підґрунті. Саме тому його твори сповнені водночас і гніву, і любові. Гніву — до тих, хто нівечить людські долі, любові — до народу.

Ці парадоксальні суперечності простежуються протягом усього тво­ру. Адже суперечливим є вже те, що поема має назву «Мертві душі», те, що сатиричне і ліричне в ній виступає в єдності.

Проте з кожною главою твору наростає викривально-сатиричний пафос. Якщо звернутись до образів твору, то можна побачити низку са­тиричних персонажів, серед яких і центральний образ, і декілька його оточуючих. Наприклад, Манілов разом із дружиною презентують Чичи­кову список померлих селян, перев’язаний рожевою стрічечкою. Яке ж огидне відчуття викликає цей штрих! А сам Чичиков? Авантюрист, заці­кавлений у нещасті інших людей заради своєї вигоди: «А теперь же вре­мяудобное, недавно была эпидемия, народу вымерло, слава Богу, нема­ло». Двуликий добродій дякує Богові за людське горе!

Та хіба тільки він. Герої гоголівської сатири — люди обмежені, не здатні на душевні пориви. А їх захоплення не виходять за межі супу та котлет. Отже, предмети домашнього побуту важать в їхньому житті значно більше, ніж високі почуття.

Блискуче, гостросатирично письменник розкриває ту істину, що у то­гочасному суспільстві людина не здатна відчувати симпатію, дружбу, по­вагу,любов.

Із найглибшою сатирою звучить тема столиці у «Повісті про капіта­на Копєйкіна, де відверто протиставляються державні мужі простій лю­дині. А символом державної влади якраз і виступає Петербург — пиха­тий, розкошуючий, розбещений і ситий.

Зображення ж простих людей пройняте поезією. Та й сама авторська оповідь містить безліч ліричних відступів, авторських монологів і роз­думів про життя, мистецтво, про Батьківщину. А спогади про Батьківщи­ну доводять автора до глибокого трепету: «Не так ли и ты, Русь, что бой­кая необгонимая тройка несешься! Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты, все отстает и остается позади. Остановился пораженный божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? что значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключе­на в сих неведомых светом конях? эх, кони, кони, что за кони!».

І ще більш контрастним стає цей авторський ліризм сатиричному по­казові співаючого Чичикова. Здавалось би, що тут дивного? Адже з пра­давніх часів пісня супроводжує людину протягом усього життя. Але ж то людину! А Чичиков? Нелюдь, що придбав майно у вигляді мертвих душ.

Читаючи цей епізод твору, намагаєшся зрозуміти і почуття автора, і прихо­ваний зміст слів, вкладених в уста візниці Селіфана: «Вишь ты, как барин поет!».

Геніальність самої теми «Мертвих душ» виявляється у багатстві різних значень і протиставлень понять мертвих і живих душ, коли починаєш ро­зуміти глибину і важливість для поеми того ліричного відступу, де мова йде про те, що «.на свете дивно устроено: веселое мигом обратится в пе­чальное, если только долго застоишься перед ним.».

Отже, М. В. Гоголь довів, що характер людини формується під впли­вом суспільного середовища. Тому можна стверджувати, що предметом сатири письменника були не окремі особистості, а громадські пороки суспільства

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика