Вітаю Вас, Гість · RSS
Я Б ПОБАЖАВ ТОБІ КОГОСЬ ОТАК ЛЮБИТИ, ЯК Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ... (За поезією В. Симоненка) Душевні сили людин
Твори


Вхід


Статистика


22.08.2019, 22:17

Я Б ПОБАЖАВ ТОБІ КОГОСЬ ОТАК ЛЮБИТИ, ЯК Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ...

(За поезією В. Симоненка)

Душевні сили людини невичерпні, коли їх освячує любов. Найвищим проявом любові є, на мою думку, материнська любов, любов дітей до батьків, з якої природно витікає пошана «до свого роду і народу», піклу­вання про їх добробут, здатність і готовність стати на їх захист у скрутну чи трагічну годину. Саме з цього формується найсвятіше почуття любові до рідного краю, рідної землі, до Батьківщини.

Власне, після Шевченкового «Я так люблю мою Україну убогу» немає в українській поезії жодного поета, який би не освідчився у своїй любові до України, до рідної землі, не поклявся б їй у вірності, у готовності віддати за неї життя. У цих поезіях в особливому сяйві і красі постає Україна, її народ, на якому «світ стоїть, прекрасний, багаті душею люди».

Василь Симоненко. З мужності народу, з горя і звитяжної боротьби виспівалася його поезія.

Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до матері-Бать- ківщини, він виповів цю любов і цей біль у слові пекучому й шаленому:

Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе,

Хвилями прадавнього Дніпра.

Україна — мати, святиня, вона дає крила й снагу, глибінь роздумів і ху­дожні барви. У відданості поета Батьківщині — синівське щастя, його і сила, і честь:

Ти дала мені радісну вдачу,

Кров гарячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу,

Ніби птиця без крил.

Гортаєш сторінки поезій Василя Симоненка і ще раз переконуєшся, що він, випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуттям гідності, очима господаря і спадкоємця дивиться на її історію і її майбутнє:

Щось у мене було І від діда Тараса,

І від прадіда —

Сковороди.

Не шукаю до тебе Ні стежки, ні броду —

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

«Грудочка землі», «Верба», «Прирученим патріотом.» Автор знову звертає увагу читача на чарівну природу України, на душевні скарби на­роду. Він пристрасно словами Великого Кобзаря наголошує, звертаючись до «приручених патріотів»:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра!..

Художня палітра творчості Симоненка багатюща. Цікаво, що мотиви громадянської та інтимної лірики поета зливаються в однорідний поетич­ний сплав.

Любов ліричного героя Василя Симоненка пристрасна, шалена. Його кохана — реальна жінка «одчайдушна, печальна, розхристана, голуба і без­жально освистана». Він зустрічає свою кохану просто на вулиці, серед людсь­кого натовпу, біля під’їзду. І в цій прозі життя він знаходить велич почуттів.

Ліричний герой кохає ніжно, чисто, палко. Любов дає духовне натх­нення, очищає душу:

І сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,

Що красою життя — материнством — стає.

Це — Василь Симоненко. А взагалі, немає в світовій літературі особ­ливо в поезії, жодного автора, який би не присвятив своїх творів інтим­ним переживанням. Це ж можна сказати і про українських поетів — і кла­сиків, і сучасників. Їх твори освячені ласкавим світлом людяності, любові й доброти. Вони заворожують особливим чаром щирості, вистражданості, неспокою духу і чистоти почувань, високої людської гідності. Щаслива та людина, що вміє любити. Василь Симоненко вважав, що йому долею даровано багато щастя. На землі сміятись і страждати, жити і любить поміж людьми».

Любов у його поезіях набуває вселенського характеру. Це любов до всього, що оточує людину:

І тому світ завжди благословляє І сонце, що встає, і серце, що кохає.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика