Вітаю Вас, Гість · RSS
«Я ЗЕМЛІ НАЛЕЖУ. ВЕСЬ. ДО ДНА» (І. Драч) Шістдесяті роки були дивною епохою. Суспільство визволялос
Твори


Вхід


Статистика


16.02.2019, 17:32

 «Я ЗЕМЛІ НАЛЕЖУ. ВЕСЬ. ДО ДНА»

(І. Драч)

Шістдесяті роки були дивною епохою. Суспільство визволялося від жорстких, а часом і жорстоких регламентів сталінських часів, належне місце посідала віра і довіра між людей, демократизувалися відносини між посадовцями і підлеглими.

Коли ж зважити, що всі ці суспільно-політичні зрушення щасливо збігалися з небаченим до цього ривком наукової думки, яка вивела на орбіту в досі недоторканий космос Юрія Гагаріна, заглянула в ядро ще недавно не розщепленого атома, більше того — розшифрувала навіть ге­нетичний код, то воістину шістдесяті роки — крутозламні.

Саме такі періоди виписують людей рішучих, з особливо розвинутим відчуттям свіжого, новаторського складу. І саме такий Іван Драч.

Кредо його як поета, як людини на той час можна записати чотирма такими рядками:

Я ж приходжу: мені до рук Варто знати кожнісіньку ваду,

Але я вже скоріш помру,

Ніж з ракети в авто пересяду!

Сказано: оригінальний поет не той, кого наслідують, а той кого не можна наслідувати. Іван Драч відповідає цій парадоксальній формулі.

Справжня вартість поета визначається не тільки тим, що він тво­рить сьогодні, а й живучістю його минулих набутків. Поема І. Драча «Ніж у сонці» сьогодні звучить, може, навіть актуальніше, ніж у 60-х, коли вона творилася.

«Сонце — це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності тощо. Як виникло Сонце?

Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж люди­на звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина».

Сонце в контексті Драчевої поеми — то не тільки небесне світило, дже­рело енергії і життя. То, скоріше, морально-етична категорія, символ чи­стих начал, що є в кожній людині. У кожного, твердить Драч, мусить бути своє сонце, своя заповітна вершина, ідучи до якої ми очищаємося від ви­падкового, від вічної «суєти суєт», стаємо вищими і красивішими.

Та чи не найсучасніше звучить інше спрямування поеми. За останні де­сятиліття, що минули від часу її публікації, людство стало на порозі страш­ної катастрофи. І ті жахи, що в часи появи «Ножа в сонці» трактувалися як апокаліптичні гіперболи поета, стали реальністю. І страшною реальністю є «Чорнобильська мадонна» — крик одчаю, застереження людству..

Певне, тривожнішого дзвону, ніж у цих поемах І. Драча, які заклика­ють до пильності, не пролунало в жодній літературі.

Поет писав:

Я землі належу. Весь. До дна.

А до сонця золота струна

Тчеться вітром, тчеться від землі —

Я пливу до сонця на крилі.

Душу носять по світах вітри.

Сонце мчить крилато догори.

Я ж землі належу. До кісток.

До майбутніх буйних пелюсток.

І ці вісім рядків найкраще показують нам, читачам, відношення поета до своєї творчості, що йде від землі, як сила стародавніх героїв.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика