Вітаю Вас, Гість · RSS
Краса і щирість людських почуттів у ліриці Петрарки
Твори


Вхід


Статистика


17.07.2019, 12:29
КРАСА І ЩИРІСТЬ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ У ЛІРИЦІ ПЕТРАРКИ

Як дивно усвідомлювати, що кожна епоха не була величною сама по собі. Цю велич створювали люди. І саме їх внесок в історію і складав епоху. А людям, малим чи великим, властиво в чомусь помилятися, в чомусь пе­реконуватися. Тільки так з’являються нетрадиційні рішення, тільки так вершаться великі справи. Мабуть, по-іншому не буває. Адже світ гармонії одночасно є і світом протиріч. І цей світ накладає свій відбиток на люди­ну, проте кожне століття має своїх геніїв, іноді їх імена залишаються в за­бутті, а іноді зоряно сяють на небосхилі ще багатьом і багатьом поколін­ням. Таким є ім’я Франческо Петрарки, який вважається першим письменником епохи Відродження.

Підґрунтям цієї визначної епохи стала творчість Данте. А оскільки Пет­рарка висвітлював загальні історичні протиріччя, що характеризували се­редньовічну Італію в цілому, то саме це і визначило його провідну роль у формуванні нової, національної культури італійського Відродження.

Я думаю, що роль Петрарки визначається ще й тим, що він став першим великим ученим-гуманістом, і саме тому утвердився як перший великий лірик італійського Відродження. Його постать уособлювала реальне втілен­ня нового письменника і новий тип взаємовідносин людини і суспільства.

Що допомогло Петрарці повністю присвятити себе світській куль­турі європейського гуманізму? Парадоксально, але саме прийняття ду­ховного сану. Адже цей факт дозволив йому входити в різні суспільні кола й бачити життя різних верств. Невдовзі до нього прийшла слава кращого лірика сучасності.

Духовний сан не завадив Франческо Петрарці покохати жінку, яку у квітні тисяча триста двадцять сьомого року він зустрів у церкві святої Клари. Хто вона? Про це, напевно, ми ніколи не дізнаємося. Але вона існувала, і Петрарка дійсно кохав її. Навіть після смерті Лаури це кохан­ня не покинуло поета:

Лет трижды семь повинен был гореть я,

Амуров раб, ликуя на костре.

Она ушла,— я дух вознес горе.

Продлится ль плач за грань десятилетья?

Що допомогло Петрарці створювати свої шедеври, сповнені щирості і простоти? Можливо, вплив античної літератури, яка прославляла всі позитивні людські якості. А може, такою була його вдача — шанувати дружбу, зберігати вірність коханню. І що найважливіше, він ніколи не втрачав друзів. А це вже більше ніж вдача, це — божий дар.

У багатьох сім’ях він був не просто капеланом, він був другом. Про це свідчить листування поета. Але в той же час Петрарка шанував і години самотності. Самотність була його природнім станом, можливістю відчу­ти внутрішню свободу. А свобода була для нього ще й можливістю вільно ставитися до навклишнього світу.

От мысли к мысли, от горы к другой нехоженными я иду путями: душа когда-то отдохнуть должна над тихою пустынною рекой или в долине меж двумя горами.

Отже, краса і щирість людських почуттів — це не просто провідна думка лірики Петрарки. Це світосприйняття вільної людини.

Навіть у першому своєму вірші Франческо Петрарка на перший план ставить щирість людських почуттів. Цей твір був посмертною посвятою його матері, де автор поклявся їй у вічній пам’яті і вічній любові.

Але найбільш повно розкриваються людські почуття у творах «Книги пісень». Це своєрідна поетична сповідь зрілої людини. Тема «Книги пісень» — юнацьке кохання, високе, чисте, але боязке й нерозділене. Автор сподівається на розуміння читача, сподівається викликати співчуття.

Автор і герой у «Книзі пісень» об’єднані злиттям ліричного «я», хоча між ними існує певна відстань. Для сприйняття «Книги пісень» ця відстань необхідна, адже Петрарка згадує колишнє кохання. «Книга пісень» — це книга спогадів, датованих самим автором, тому твори і прой­няті легким смутком: «Меня Любовь томила двадцать лет, но я был бодр в огне и весел в боли; когда ж ушла мадонна из юдоли — десятый год душе покоя нет». Але ні Лаура, ні кохання Петрарки не знають розвитку. Час рухається повз них, і кохання не має історії. Образ Лаури є новаторсь­ким у літературі того часу, адже автор зобразив живу реальну жінку. І основним у висвітленні її образу не стали побутові деталі, бо Лаура розкривається через внутрішній світ поета, через сприйняття ним навко­лишньої дійсності.

Родник журчит, звенит листвою ветка,

Я слышу голос госпожи моей,

И ей лесная подражает птица.

Краса і щирість людських почуттів у ліриці Петрарки досягається ще й близкістю до народних середньовічних пісень. Використовуючи їх мову, порівняння, метафори, Петрарка відтворив образ нових взаємовідносин людини і навколишнього, земного світу, людини і природи.

Благословен день, месяц, лето, час И миг, когда мой взор те очи встретил!

Благословен тот край и дол тот светел,

Где пленником я стал прекрасных глаз.

Зображуючи свою тугу, Петрарка часто переносив її на природу, і тоді його внутрішній світ, як і світ Лаури, ставав частиною природи й набу­вав надзвичайної пластики.

Уж хмурый воздух с въедливым туманом, Клубящийся под набежавшим ветром,

Вот-вот готов заморосить дождем,

                                            Уже кругом кристаллом стали реки,

                                            И вместо злаков, покрывавших долы,

                                            Куда ни глянь — лишь изморозь да лед.

У творах Петрарки повністю відсутній середньовічний аскетизм, а внутрішній конфлікт почуттів не переростає в конфлікт із дійсністю, бо поет оцінює і життя, і власні відчуття з точки зору земної людини.
    «Книга пісень» — перша в історії європейської поезії збірка, де обу­мовлено внутрішню єдність ліричних творів. Кожний сонет можна роз­глядати і як окремий твір, і як частину однієї великої цілісності, сповне­ної нового розуміння кохання, природи і суспільства, характерного для нової людини Відродження.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика