Вітаю Вас, Гість · RSS
Людина і природа у поезії Ф. Тютчева
Твори


Вхід


Статистика


22.08.2019, 09:01

ЛЮДИНА І ПРИРОДА У ПОЕЗІЇ Ф. ТЮТЧЕВА

Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів по­в’язані свої згадки. Але я не знаю людини, якій була б не знайома ця лірика.

У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих святах:

Зима недаром злится,

Прошла ее пора —

Весна в окно стучится И гонит со двора.

А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:

О, как убийственно мы любим,

Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим,

Что сердцу нашему милей!

І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант направлений на оспівування високої краси і духовності.

Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як пред­ставник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїн­ство буття. Порівняно з вічним оновленням природи людина являє со­бою «злак земной»:

Смотри, как на речном просторе,

По склону вновь оживших вод,

Во всеобъемлющее море За льдиной льдина вслед плывет.

Для вираження складного світу людської душі поету часто доводить­ся використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, ко­льори веселки і всеоб’ємлючий океан:

Как океан объемлет шар земной,

Земная жизнь кругом объята снами;

Настанет ночь — и звучными волнами Стихия бьет о берег свой.

То глас ее: он нудит нас и просит.

Уж в пристани волшебный ожил челн;

Прилив растет и быстро нас уносит В неизмеримость темных волн.

У своїх рядках автор неначе досліджує людину і природу, стан люд­ської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець — природи і людини. Хочеться проникнути у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І ми­мохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного сер­ця, і, в той же час, до життєєвих сил природи за вікном оселі.

Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини явищами приро­ди у поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте саме він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.

Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, яке справляє на поета світ:

Есть в осени первоначальной Короткая, но дивная пора —

Весь день стоит как бы хрустальный,

И лучезарны вечера.

Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, роз­пал серпня відчуває у медовому подихові гречки.

Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколиш­нього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.

Федір Іванович Тютчев ніколи навмисне не вдавався до звукової сто­рони вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою.

Певучесть есть в морских волнах,

Гармония в стихийных спорах,

И стройный мусикийский шорох Струится в зыбких камышах.

Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природніх явищ, але і власне єство людини, і власні відчуття. Але є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність барв і звуків у відображенні певного явища. Лірика Федора Івановича Тютчева допо­магає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.


 
Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика