Вітаю Вас, Гість · RSS
Мовне питання — проблема Англії… і України
Твори


Вхід


Статистика


22.08.2019, 22:20
МОВНЕ ПИТАННЯ — ПРОБЛЕМА АНГЛІЇ... І УКРАЇНИ

Свого часу Бернард Шоу сказав про те, що він знає три англійські мови: однією він пише свої твори, другою говорить офіційно, а третьою спілкуєть­ся з друзями. Виявляється не так давно, на початку ХХ століття, для англійців чужою була рідна мова. У п’єсі «Пігмаліон» Шоу говорить про це прямо: «Можете ви показати мені хоч одну англійку, що розмовляла б як слід англійською? Тільки чужоземці. розмовляють нею добре».

Шоу, сам за походженням ірландець, хоча й був палким патріотом своєї країни, життя присвятив очищенню, становленню англійської мови — «мови Шекспіра і Мільтона».

Однією з головних проблем п’єси Шоу «Пігмаліон» є питання функ­ціонування мови в державі, більше того — становлення, нормування англійської мови. Шоу ніби звертається до співвітчизників: «Прислухай­тесь і придивіться до рідної мови, навчіться нею користуватися, бо ж ко­жен народ за честь уважає мати мову власну, а не чужу».

У період написання «Пігмаліона» Шоу захоплювався фонетикою. Він уважав, що ідеальна англійська мова, вивільнена від різних діалектів, може змінити мислення людини, зробити її вольовою, розумною, гуманною і благородною.

«Англійці не поважають рідну мову й не хочуть навчати своїх дітей говорити нею. Жоден англієць рота не розкриє без того, щоб не викликати до себе ненависті або презирства з боку іншого англійця. Німець­кою та іспанською мовами може оволодіти будь-який іноземець, а анг­лійською не може оволодіти навіть англієць». У чому ж причина такого ста­новища мови, яка тепер визнана в усьому світі і вважається однією з основних мов міжнаціонального та міжнародного спілкування? Той, хто вивчає англійську, певно, може здогадатися, адже, як казав Шоу, «написання слів настільки жахливе, що людині ні за що самій не навчитися вимовляти їх». Англії був потрібен енергійний ентузіаст-фонетик, який би міг стати мовним реформатором, вивів би цю давню мову хоча б на рівень усенародного спілку­вання в межах однієї країни. Саме таким реформатором і виводить Бернард Шоу у своїй п’єсі професора фонетики Хіґґінса.

Професор чудово знає різні діалекти, безпомилково може визначити, де народилася, жила людина: «.я визначаю місце кожної людини в ме­жах шести миль. У Лондоні — в межах двох миль, іноді — двох вулиць». Професор щасливий з того, що його захоплення фонетикою — це не про­сто хобі, це дає й прожиток. «Наш вік,— уважає професор,— це вік ви­скочнів. Скоробагатьки хочуть позбутися свого діалекту», бути справж­німи діловими людьми, але видають себе кожним словом. Отож допомога фахівця-мовника їм конче наобхідна. (Знали б наші депутати! Але вони Шоу, напевне, не читають.)

Боротьба Хіґґінса за чистоту мови, його експеримент доводить, що кожна людина — «homosapiens», а гарна мова робить її високоінтелекту- альною особою, збагачує духовно. Усі ми наділені «душею і божественим даром ясного, виразного слова», потрібно тільки знати свою мову, шану­вати її і вміло використовувати.

Я пишу про проблеми англійської мови і відчуваю, як це актуально і для нашої української. Словами Шоу можна сказати і про нас — кожен укра­їнець «рота не розкриє без того, щоб не викликати до себе ненависті і пре­зирства» з боку іншого українця. Не знаю як для Англії, а для України про­блема рідної мови й досі стоїть гостро. Ми навчаємося в українській школі, маємо державу Україну, пишаємось її культурою і традиціями, але здебіль­шого користуємося мовою російською. Мені дуже кортить часом у транс­порті, на вулиці, в театрі відповісти або щось запитати українською мовою, як усі. І мені соромно, і мій внутрішній професор фонетики, а може, профе­сор совісті, вигукує: «Затям: ти — людина, і твоя рідна мова — це мова Шев­ченка, Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко. Будь гідним їх». Але я «кур- нюкаю, наче хвора голубиця.». Не дуже хочеться бути білою вороною і важко бути чорним круком. У зв’язку з цим згадується міф про одного з першо- богів — Кроноса. Йому передвістили, що хтось із його дітей забере в нього владу, тому Кронос ковтав усіх дітей, яких народжувала богиня Рея. Але прийде час і замість дитини Кронос проковтне сповиту каменюку, думаючи, що то дитина. І виросте Зевс, і звільнить своїх братів і сестер.

Англія дочекалася свого Зевса — реформатора, який розкрив для наро­ду значення власної мови.

Україна має свою мову, і вона не «жахлива», а «солов’їна», вона одна з кращих у світі.

Професор Хіґґінс розумів, що мова робить людину духовно звеличе­ною, благородоною. Еліза — проста дівчина, донька сміттяра — за корот­кий час опанувала рідну мову, стала справжньою герцогинею. Хотілося б сподіватися, що і ми підведемо голови зі своїх «смітників», усвідомимо значення нашої багатої чудової мови, й наша українська не буде друго­рядною, «сільською» в рідній державі, а посяде почесне місце в серцях і ду­шах своїх співвітчизників. .Тільки де ж наш професор Хіґґінс?

 


 

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика