Вітаю Вас, Гість · RSS
Народна українська казка - Як вільха коня купувала
Твори


Вхід


Статистика


22.02.2019, 06:10


Як
вільха коня купувала





Жили собі чоловік та жінка, і були вони дуже бідні. Не було у їх ні
хати, ні повітчини, нічого. От жінка все й гризе голову чоловікові, все
й гризе:



— Давай-таки, чоловіче, хоч яку-небудь хату напнем. Сяк-так
та й буде в нас своя хата.



Пішов чоловік на заробітки, приніс трохи грошей, почали вони строїти
хату. Хоч воно й на хату не було похоже, а все ж таки в своїй жили.



Тепер жінка знову починає чоловікові голову гризти:



— Напни, чоловіче, хоч яку-небудь повітчину, щоб таки й ми
були похожі на хазяїнів. Постав хоч сохи та напни верх, може, нам доля
таки що-небудь пошле.



— Придумай ще що! — каже чоловік.



— Не одному-таки доля посилала! Ну, а може, нам і
пошле,— каже жінка.



Сяк-так та й нап'яв чоловік повітчину. Покликав жінку та й каже:



— Ну що ж, повітка як повітка. Нехай тепер тобі доля посилає,
що вона тобі пошле!



— Ну, та вже чи пошле, чи ні, а повітчина є,— каже
жінка. Так вони побалакали та й пішли в хату вечерять. На другий день
встала жінка раненько та й побігла в повітчину подивитися, чи нічого
доля їм не послала. Туди,— аж там стоїть коняка.



— А що, не казала я тобі, що доля щось пошле нам?



— Балакай, дурна! Яка там доля?! Голодна чиясь коняка ходила
та й зайшла в повітчину, думала, що жолоб там стоїть та поживиться чим.



— Ну, вже чия не є, а нам доля послала. Поведи її зараз у
ярмарок.



Взяв чоловік ту коняку, взяв хліба собі в торбу та й повів її у ярмарок.



Іде та й іде, іде та й іде та й дійшов до лісу.



— Куди ж його тут, — каже. — Чи піти
лісом, а чи другу дорогу пошукати? Е, що там не буде — піду
лісом.



От іде він лісом. Слухає, аж вільха рипить. «А,—
думає собі чоловік,— це вона коняку купить хоче». А
вільха все.



— Ри-и-ип-рип! Ри-и-ип-рип!



— Купуєш?



— Ри-и-ип-рип!



— Двадцять п'ять?



— Ри-и-ип-рип!



— Підождать?



— Ри-и-ип-рип!



— До неділі? Ну, добре,— каже чоловік.—
Тоді я її прив'яжу отут коло ясенка, а в неділю прийду за грішми.



Покинув він ту коняку в лісі, а сам приходить додому і без коняки, і
без грошей.



От жінка як побачила, що він іде сам:



— Бач, таки й послала нам доля! Продав коняку та й будуть
гроші такі, як і в других людей. Ну що, продав?



— Продав.



— А ярмарок великий?



— Та я його і не бачив



— Оце гарно! А де ж ти коняку продавав? А за скільки?



— Та ну, от уже і напала! Продав я її в лісі на борг.



— Тьфу на тебе, дурний чоловіче! Да ж таки видано, щоб коняку
на борг продавать?!



— У неділю піду за грішми.



— Ну кому ж ти хоч продав?



— Та я ж таки тобі кажу — в лісі. Іду ото я лісом,
аж слухаю — вільха. «Ри-и-ип-рип!»
— Пита мене, чи продаю. Ну, от я сторгувався та й продав її.
Тільки вона попросила підождати до неділі.



От діждали вони неділі. Устає чоловік рано та й іде до вільхи получати
гроші. Прийшов, а вільха вп'ять:



— Ри-и-ип-рип!



— Що? Нема?



— Ри-и-ип-рип!



— Підождать?



— Рп-и-ип-рип!



— До неділі?



Пішов чоловік оп'ять ні з чим додому. Приходе додому, жінка його вп'ять
напорола.



— Оце,— каже,— тільки ти мені в неділю не
принесеш грошей, так я тобі й очі повидираю!



От діждав чоловік неділі та й пішов вп'ять до вільхи правити гроші.
Приходить, а вільха тільки:



— Ри-и-ип-рип!



— Що? Нема?!



— Ри-и-ип-рип!



— Підождать?



— Ри-и-ип-рип!



— До неділі? Е, ні! — каже чоловік.— Я й
так довго ждав. Та я з тебе й шкуру здеру, як ти грошей не віддаси
зараз.



Вирізав кийок та й давай вільху лупити.



— А що, оддаси?! А що, оддаси?! Я й так довго ждав! Пооббивав
уже всю кору внизу, а далі як лусне по вершку, а відтіль щось як гупне!



«Що за диво?» — дума чоловік. Оглянувся,
коли бочонок лежить. Він туди, коли там повно червінців.



Взяв він той бочонок, приніс додому та й каже жінці:



— Оце й так! Оце й заплатила! Оце й послала тобі доля...

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика