Вітаю Вас, Гість · RSS
Народна українська казка - Рукавичка з блохи
Твори


Вхід


Статистика


23.02.2019, 15:04
Рукавичка з блохи

Мав цар дуже вродливу доньку. Які царевичі її сватали, які королевичі — нікого не хотіла за чоловіка. Але їй далі не давали спокою. Тоді вона сказала батькові виплекати блоху й вшити з її шкіри рукавичку.

Зловили слуги блоху, кинули в бочку з маслом і сім років не дивилися до неї. Через сім років бочка тріснула, а з неї вискочила така блоха, як дика свиня. Блоху вбили, зняли шкіру та й вшили рукавичку.

Тепер, коли приїжджали до царівни сватачі, вона нічого не робила, лише показувала рукавичку й казала вгадати, з чого вона є.

Про красу царівни й про її рукавичку слава рознеслася по цілому світі. А за морем жив один дуже вродливий, розумний і багатий царевич. Бере він грошей, перепливає море й не йде до царського палацу, а відвідує всіх кушнірів, проситься до них переночувати й кожного заходить байкою, чи котрий не шив царській доньці рукавичку.

Так обійшов усе місто, але нічого не довідався. Але на краю міста стояла дуже маленька хатчина, що виглядала на будку. Заходить він досередини, а там старий кушнір живе. Каже царевич:

— Може би, я у вас, дідусю, переночував?

— Добре, прийму тебе, синку, на ніч.

А дідо любив горілку. Царевич приніс на вечерю горілки й говорить:

— Випийте, дідусю. Ви за день над тими кожухами надихаєтеся тими смородами, що в грудях аж недобре.

Дід випив та й каже:

— Це ще нічого. От як я з блохи рукавицю шив, ото було смородів!

Більше вже царевичеві нічого не треба було від діда. Переночував, уранці файно заплатив старому й пішов прямо до переговорні, де царівна з рукавичкою сиділа.

Йдуть царі, королі, царевичі й королевичі, старі й молоді відгадувати, з чого ж рукавиця. Перегадали, яка лише звірина є на світі,— ніхто не може відгадати. А він стоїть збоку.

— А ти що скажеш, молодче?

Царевич, коли йшов сюди, то одягнув різне лахміття. Ніхто не міг собі подумати, що такий жебрак може знати, з чого рукавичка. А він підійшов та й каже:

— Найясніша царівна має рукавичку з блохи. Вона аж забулася. А цар став дорікати:

— Бачиш, донько,— доскакалася?! Скільки ти женихів мала! Та й яких женихів! А тепер підеш за жебрака.

— Така вже моя доля, тату. Раз я вже сказала, так має бути. Заручуюся з ним.

Беруть його до палацу, дають файне вбрання, бо ніхто не знає, що він царевич,— роблять весілля. Але яке то весілля з жебраком? Нікого не запрошували. Відбули весілля, і цар каже:

— Мені, донечко, дуже встидно, що в мене такий зять. Не можу його навіть чужим послам показати.

Він учув це й говорить цареві:

— Ми підемо жити набік.

Живуть обоє у винаймленій хатині, їсти нема що. Царевич каже:

— Я — голодний. Іди десь хліба жури.

А вона — царська донька. Пішла, вижебрала хліба. Сама не їсть — йому дає, щоби рідше посилав жебрати. А він кричить, що їсти хоче. Так вже допік, що допік.

Але перемучилися шість місяців. Бере він її за руку й каже;

— Ходімо старцювати обоє.

Пішли старцювати. Де найбагатший палац, туди він посилає її хліба правити, якоїсь їди. Вона піде, а він сміється! «Ех, пташко, вкорочу тобі крильце. Ти високо літала, тепер жебрай. Це мені немиле, але я тобі покажу, як було мило моїм товаришам, коли йшли тебе сватати, а ти їм у лице сміялася». А тим часом жінка виносить йому на тарелі їсти.

Так вони йшли, йшли і зайшли д’ морю. Вона каже:

— Йой, а ми що тут будемо робити?

— Підемо за море.

Пішов, оплатив за два місця, а капітанові сказав, аби запросив його жінку. Той керун підходить і каже:

— Сідайте на корабль, бо вже всі місця засіли, є ще лише двоє.

Сіли на корабль, перепливли море, він залишив її на березі, а сам пішов до свого палацу. Сказав батькові, що привіз невістку, аби готувалися до весілля, але має її ще дечого навчити. Тут порадилися, як має бути. А тоді йде він до неї, наймає над морем маленьку будку, приносить пару пляшок пива, горілки, вина й заставляє її продавати.

— Лише дивися мені, щоби матроси не повипивали все й не побили пляшки.

— Буду дивитися.

Пішов від неї до палацу, переодягнувся й підмовив матросів, аби пішли будку розбили і все повипивали.

Продає вона, продає, а тут приходять матроси, все ламають, горілку, вино, пиво випивають, пляшки б'ють і ні копійки не платять. Такого наробили, що й не розказати.

А царевич удень добре наївся, увечері ж переодягнувся в старе і йде до неї. Дивиться: сидить вона коло купи череп'я і плаче.

— Що сталося?

— Хіба не бачиш?

— А ти що за продавщиця, що допустила до такого? Я тобі казав продавати, а не з матросами жартувати. З чого будемо жити? Я останній крейцер за то віддав.

— Я не винна. Прийшли матроси та й все потовкли. Що пораджу?

— Йой, пуста з тебе ґаздиня. Не дороблюся з тобою хліба. Розвідав я, що в царя весілля рихтують. Підеш кухарці помагати.

А сам у палаці все розказав. Але ша! — щоби ніхто нічого їй не розповів. Сказав:

— Коли вона буде йти додому, то в дванадцять горщиків поналивайте й понасипайте різних страв і дайте їй такий пояс, аби вона понасилювала їх і поясом уперезалася.

Вже цілий день вона бігає з кухаркою; а ввечері починається весілля, прийшли музики, грають. А вона збирається нести їсти чоловікові аж на край міста.

Кухарка насилює на пояс горщики, заперізує її, в кожен горщик насипає іншої страви й відправляє за поріг. А тут дружки вже чекають на молоду, припливли з-за моря її родичі, але вона ще нічого не знає.

За порогом зустрічає жінку чоловік. У цей час заграла музика. Він каже:

— Ходи подивимося, як царева невістка на посаді сидить.

— Та як я з горнятами піду? Страви льопаються по мені.

— Е, нічого. Помаленьку йди, то й не будуть льопатися. Привів до палацу. Тут музика грає, він бере її танцювати. Та й такого жінці духу дав, що льопало борщем, кашею, киселем вище її голови. А тоді зупиняється він і каже:

— Пробачте, дорогі родичі! Вона колись мудрувала над женихами, хотіла й з мене посміятися. Я мусив так поступити і з царівною, коли вона стала моєю дружиною.

Пішов він переодягатися у весільне, їй теж принесли дорогі вбори, стали збирати молоду, ладнати.

Мамі-цариці серце краялося, коли дивилася, як її донька танцювала, обвішана горнятами зі стравами, але нічого не могла зробити, бо то чужа сторона, чужі люди, чужі закони.

Відбулося файне весілля. Молода сиділа за столом і все думала. Буде вона довго пам'ятати, як була жебрачкою, а потім стала царською невісткою.
Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика