Вітаю Вас, Гість · RSS
НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ ГАННИ РОЗСОХИ (За оповіданням Ю. Мушкетика «Суд») Народна мудрість говорить, що ук
Твори


Вхід


Статистика


16.02.2019, 17:31

НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ ГАННИ РОЗСОХИ

(За оповіданням Ю. Мушкетика «Суд»)

Народна мудрість говорить, що українець співає цілий рік і цілий вік. І це дійсно так. Співучий наш народ. Як би гірко не жилося, а пісня лине. Там, де інший стогнав би — українець співає. Бо пісня, сумна чи весела, допомагає жити.

Героїня оповідання Юрія Мушкетика «Суд» Ганна Розсоха теж співа­ла. Співала все своє життя. Спочатку, як і кожна дівчина, виспівувала свої мрії. Але недовго, бо рано пішла заміж. А потім пісня допомагала у важкій селянській роботі: «Голос її дзвенів у лузі, і чубата чаєчка перегикувалася з нею. Співала вона тоді навіть узимку, перучи в копанці сорочки, і не бра­ли її ніякі хвороби — одного разу згубила на старому чоботі підошву та так і перетерла всю гору білизни з босою ногою, і не бралися її голові печалі».

У лаконічній розповіді автор не показав повно Ганнине материнське щастя. Можна тільки уявляти, скільки колискових пісень виспівала вона і двом своїм синам, і пасинкові Данилові, і пасербиці Оленці, адже ця жінка не відділяла чоловікових дітей від власних. У роки голодомору, після смерті Оленки «Ганна билася, як чайка об кригу, рятуючи інших дітей; молола в жорнах, захованих од злого ока у свинячий цебер, кору і ячмінний послід, і покришене дрібно кукурудзяне стебло, вишукувала по пагінчиках навесні в лісі під прілим листям торішні ліщинові горіхи, варила з молодим час­ником і цибулею лободу та рогіз і ділила те поміж усіма порівну». Жаліла Ганна і чужих дітей, наділяла їх, голодних, чим могла.

У красі і пісні виросли в Розсох сини. Ганна вибілювала хату, підмальовувала крейдою і синькою, охайно прибирала, засівала квітами город, бо в душі цієї простої працьовитої жінки жило «щось таке, що підма­льовувало світ, заселяло його всім добрим і чистим». Можливо, тому сім’я її була дружною. Омелько любив збирати синів і дружину за польовою кашею в садку. Дорослі вже сини не раз виручали колгосп, рятуючи вро­жай від негоди. Сім’я Розсох на все село славилася працелюбством. Рос­ли хлопці з чистою душею, рвалися до роботи, а «якщо котрий ще й не дійшов зросту до найважчої роботи, до коси, до молотарки, до жаток-ло- богрійок» завжди були охочі. За виховання «козаків» не раз дякував го­лова колгоспу Ганні та Омелькові. Тихими зимовими вечорами Ганна співала журливих пісень про козаченька та про дівчину, створювала ро­динний затишок, серед якого і проходили роки, росли сини.

Співати вона перестала у війну. Коли пішли на фронт сини і чоловік, Ганні залишилася лише віра. Важко усвідомити загибель близьких лю­дей. Тому, можливо, Ганна вірила, що вони живі, навіть одержавши по­відомлення про їх загибель. Зберігала, як могла, худобу, щоб було чим годувати чоловіка і синів після повернення.

Гірко те, що не ворог вбив Ганнину пісню. Може б, вона ще заспівала своєму єдиному синові, що залишився живим. Може б, заспівала, коли­шучи онуків. Але пісню вбили свої люди, не іноземні вороги, а односельці.

Голова колгоспу, який хвалив за роботу, разом з іншими представниками сільської влади обібрав і обдурив жінку, залишивши їй «чорний знак, що сподівання її марні, що ні для кого їй сутужити, ні для кого жити».

Ганна померла не тоді, коли надійшла її смерть, а тоді, коли відібрали в неї віру у справедливість, віру в життя.

Таким чином, зобразивши трагічну долю радянської колгоспниці, Юрій Мушкетик засудив бездуховне суспільство сталінсько-брежнєвської доби в ім’я того, щоб кожне нове покоління підносило духовність свого суспільства.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика