Вітаю Вас, Гість · RSS
ОБРАЗ АВТОРА У «ЩОДЕННИКУ» О. ДОВЖЕНКА Існує така думка, що найбільші муки — це муки совісті. То ж,
Твори


Вхід


Статистика


22.04.2019, 20:18

ОБРАЗ АВТОРА У «ЩОДЕННИКУ» О. ДОВЖЕНКА

Існує така думка, що найбільші муки — це муки совісті. То ж, робля­чи підсумок свого життя, Олександр Петрович Довженко записує в що­деннику: «Мені сорок вісім років. Моєму серцю — шістдесят. Воно зно­силося від частого гніву, і обурення, і туги. Недосконалість видимого порядку речей навколо підточила і зв’ялила його». І додає: «Мабуть, я дратую людей, як приспане сумління». У цьому — весь Довженко. Прав­дивий, суворий і безкомпромісний у питаннях справедливого ставлення до народу і вразливий, беззахисний в особистому житті, яке, власне, й не було особистим, а все віддане людям, праці на добро. На більше ніж чо­тириста сторінок друкованого тексту — лише кілька рядків про свою лю­бов до дружини і друга Юлії Солнцевої, про свою хворобу і матеріальні нестатки. То ж його твір можна назвати не «Щоденником» О. Довженка, а щоденником українського народу, вірним сином якого письменник був навіть у своєму «московському засланні».

Зі скупих записів перед нами постає перш за все людина — громад­ський діяч, із глибоким державним мисленням, мудрими і далекогляд­ними планами перебудови недосконалого світу.

Довженка турбує і стан справ у колгоспному селі, коли людину фак­тично «відлучили» від землі, не дали змоги відчути себе господарем на ній. Письменник пропонує наділити селян великими (до гектара) земельними ділянками, щоб вони могли на них трудитися й мати моральне та матеріальне задоволення, виховувати в дітей любов до праці на землі.

Особливо турбує митця стан виховання молоді. Він пише, що необхідно відразу після війни переглянути усю систему шкільного і дошкільного ви­ховання. Потрібно, щоб діти знали справжню історію свого народу, щоб у них виховувався патріотизм та людська гідність. Те ж стосується й безправного в суспільстві учителя, без якого неможливо виховати «гарну молодь».

Олександр Петрович, спостерігаючи, як фотокореспонденти і журналі­сти намагаються якнайбільше зафіксувати жахливі картини війни, думає про те, що людська душа — це чаша для горя. І коли ця чаша повна, скільки не лий — уже більше не поміститься. Отже, мабуть, не це вже потрібно народу від літератури, а необхідне виховання на чомусь доброму, на прекрасному.

Глибоко іронічні й саркастичні нотатки письменника про чиновників, бюрократів, які дістали високі посади, не маючи для цього ні хисту, ні знань, самі нещасливі і роблять навколо сотні, а то й тисячі нещасливих людей.

Вражає сміливість висловлювань письменника, його критичний та да­лекоглядний розум. Адже за кожен рядок, коли б він потрапив свого часу до відповідних органів, можна було б поплатитися не лише волею, а й життям. Митець відчуває, що може зробити більше, ніж знімати хороші фільми й писати книги, але до державної діяльності його «не пущено».

Не обов’язково читати біографію письменника, щоб уявити його собі. Варто почитати «Щоденник», і перед нами постане геніальна, мудра, розваж­лива у своїх помислах і справах людина, справжній патріот і вірний син ук­раїнського народу з масштабним, різнобічним, далекоглядним і навіть про- вісницьким мисленням. Разом із тим це людина вразлива, ніжна, беззахисна перед чиновницьким бюрократизмом, байдужістю і тупістю. І глибоко нещас­на. Бо не може бути така людина, як Довженко, щасливою, коли нещасний її народ. Хоч своє призначення митець бачив у житті «для добра і любові».

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика