Вітаю Вас, Гість · RSS
ОБРАЗ ЛУКАША В ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ» Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлоп
Твори


Вхід


Статистика


15.02.2019, 22:57

ОБРАЗ ЛУКАША В ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потре­би. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитин­ства до юності. Він з’являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і при­рода навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце пере­повнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя. I Лукаш славить його ніжним співом сопілки, яку він щойно вирізав і змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.

Із самого початку поетеса підкреслює неабияку музичну обдарованість юнака. Як за народною легендою перелітні птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм співом пробуджує в природі буяння життя. На спів його сопілки «спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілії білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки».

Духовний світ Лукаша розкривається у його портреті. «Лукаш,— пише Леся Українка,— дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий і стрункий, в очах ще є щось дитяче; обраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка «на випуск» мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з ли­ка на мотузку».

Звернімо увагу на одну важливу психологічну деталь портрета: в очах Лукаша є щось дитяче. Це не тільки вказівка на незаплямовану буденщиною душу юнака, а й зовнішній вияв властивої йому соромливості, допитливості, надзвичайної зацікавленості в усьому. Ди­тяче в очах Лукаша — це життєрадісність, ніжність, потяг до всього гар­ного, незвичайного.

Серед інших позитивних рис вдачі Лукаша поетеса відтіняє його лагідність, щирість. Він із великою повагою ставиться до старших, вжи­ваючи пошанну множину при звертанні, любить дядька Лева, прислу­хається до його мудрих повчань про те, як слід розуміти таємниці приро­ди, «як з чим і коло чого обійтися». У його мові немає лайливих слів або грубих виразів.

Мавка пробудила в Лукашеві найкращі порухи ніжної душі: вона за­ронила в його серце палку надію на спільне щастя, викликала у відповідь любов, розвила притаманну його характерові поетичність, співучість.

Але характер Лукаша не відзначався такою гармонійністю, як харак­тер Мавки. Світлі риси його натури чергувалися з темними. Буржуазна критика робила з цього висновок про нібито природну «двоїстість» вдачі Лукаша, що в ньому, мовляв, від природи існувало «дві душі». Але суть «двоєдушності» Лукаша не в особливостях його як людини, а в тих соціальних умовах, у яких він виховувався і які наклали на нього помітний відбиток.

Уже перша розмова Лукаша з Мавкою виявляє його нерішучість. Зди­вована байдужістю, з якою Лукаш говорить про вибір майбутньої дру­жини, Мавка запитує: «Хіба ти сам собі не знайдеш пари?» «Я, може, б і знайшов, та.», шукає відповіді на те запитання Лукаш і замовкає. З роз­витком дії недоговорене стає зрозумілим. Я знайшов би собі дружину по любові,— ніби говорить він,— але хто знає, як поставилась би до цього мати, все село. Рішучості ж стати в конфлікт із віковими звичаями і не­писаними законами йому бракує.

Зустрівши Мавку і відчуваючи до неї незвичайний потяг, Лукаш, про­те, не дбає, щоб та перша зустріч не була останньою, а покладається на волю обставин. Коли на оклик дядька Лева Лукаш «подається йти», Мавка запитує його: «А вернешся?» Юнак відповідає одним лише: «Не знаю». Таким же нерішучим виявився він і пізніше.

Лукаш намагається захистити Мавку від несправедливих докорів матері, але та спроба була нетривкою і закінчувалася його ж поступкою.

Юнак знає наперед, що мати буде «недоброю» свекрухою для Мавки, але протидіяти тому не може. Більше того, він навіть намагається виправда­ти ініціативу матері у доборі невістки, бо вона, мовляв, керується в цьо­му прагненням узяти в дім добру господиню, робітницю і помічницю, а насправді — зв’язану родинними узами безвідмовну наймичку:

Їм невістки треба,

бо треба помочі — вони старі.

Чужу все до роботи заставляти не випадає. Наймички — не дочки.

Якщо перед наступом матері Лукаш увесь час відступав, втрачаючи кращі свої риси, то перед наступом Килини він капітулює. Прищеплені умовностями світу власників негативні риси на якийсь час приглушили здорове моральне начало в його душі. Лукаш топче в багні буденщини свої почуття до Мавки і одружується з Килиною.

Дуже характерно, що в цей час Лукаш не тільки відвернувся від Мав­ки, але й відійшов від свого дядька, з яким досі не розлучався.

Лукаш не міг ужитися із світом буденщини. Вовча подоба, якої він набув у результаті свого відступництва, важка для нього. Він прагне зно­ву стати людиною, і в цьому допомагає йому Мавка. Лукаш знову повер­тається до творчого життя, але повертається іншим. Тепер у його словах відчувається твердість, що викликає не тільки подив, але й страх Кили- ни. Лукаш не зносить образливих суперечок матері й дружини; він не може далі жити в обстановці безконечних дріб’язкових сварок, образ і зневаги:

Та дайте ви мені годину чисту!

Ви хочете, щоб я не тільки з хати,

А з світа геть зійшов? Бігме, зійду!

Оглядаючи свій життєвий шлях, Лукаш у мріях знову повертається до Мавки, до сопілки. Навколо зима, але мрії Лукаша весняні, радісні. Його «переможний спів кохання покриває тугу», викликає раптовий розквіт весни, як символ щастя, до якого увесь час кликала свого кохано­го Мавка, на шлях, на який остаточно став він в останні хвилини життя.

Трагедія Лукаша — це трагедія талановитої особистості в тяжких умо­вах життя.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика