Вітаю Вас, Гість · RSS
ОБРАЗ УКРАЇНИ У РОМАНІ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ» Чимало книг створено про Україну, історичних і худ
Твори


Вхід


Статистика


17.02.2019, 20:06

ОБРАЗ УКРАЇНИ У РОМАНІ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Чимало книг створено про Україну, історичних і художніх. І все-таки, читаючи роман Ліни Костенко, розумієш: так ніхто ще не сказав — про­никливо, людяно, щиро.

Особливість розкриття цієї теми у романі «Маруся Чурай» полягає в тому, що увесь твір сповнений теплоти патріотизму. Образ України по­стає через характери героїв, їхнє ставлення до своєї історії, до інших лю­дей. Найяскравіше виписаний образ Марусі Чурай. Історія життя цієї дівчини, пісні якої співала уся Україна, висвітлює багато важливого для розуміння характеру українського народу, його ментальності. Образ Ма­русі — це образ порядної людини, вихованої на кращих традиціях народ­ної моралі. Багато хорошого узяла вона від батьків. Гордій Чурай був людиною доброю і люблячою у сім’ї, але твердою і непокірливою з воро­гом. Взаємоповага і любов батьків стали взірцем родинного щастя, висо­кого кохання для Марусі. Вона мріяла, що колись і в неї буде таке чисте кохання. Характер дівчини є привабливим саме тому, що уособлює най­кращі риси народу, дочкою якого вона була. Зі спогадів Марусі ми дізнаємося про деталі побуту і звичаїв козацтва, міщан Полтави та бага­тьох інших людей. Прекрасний чарівний світ поетичного свята Івана Купала згадує дівчина:

А ще згадалось — колесо вогненне

З гори в долину котиться проз мене.

Пливуть вінки, і мій пливе, не тоне.

У милих спогадах дитинства вимальовуються зворушуючі картини буденного життя: осінні збори врожаю, лущіння квасолі у дворі. А на зи­мові свята щедрівки, яскраві картини Різдва, Водохрещення:

На Ворсклі хрест вирубують опішнями.

Заллють водою, уморозять в лід.

Зима тікає, підібравши поли.

А вже співають, корогви несуть.

Картини ці впізнає читач, і на душі тепліше, адже усе це знаходить живий відгук у пам’яті і свідомості кожного українця. Разом із Марусею читач подорожує нелегкою дорогою від Полтави до Києва через поніве­чені війною міста і села України за часів Богдана Хмельницького. Неспо­кійно скрізь. Люди втомилися від численних війн: «Усі віки ми чуєм брязкіт зброї». Споконвіку тут проливалася кров, бо надто багато було охо­чих до цієї землі:

Там відступало військо Остряниці.

Тут села збив копитами Кончак.

Тут скрізь — історія, що не вмирає. Вона діється такими синами Ук­раїни, як Байда, Наливайко, Остряниця, Чурай, Хмельницький. Саме вони — найвища цінність України. Народ-герой, народ-мученик постає з розповідей мандрівного дяка:

Хіба оті, без німбів, без імен,

На тій дорозі в Київ із Лубен,

Або оті, під лісом, із Волині,—

Хіба не більші мученики нині?!

Той дяк по-своєму розуміє святість. Для нього священним є обов’я­зок перед Батьківщиною:

Сисой, Мардарій — мученики віри.

А Байда що, від віри одступивсь?

Життя народу подає такі взірці мужності і витривалості, що ними не можна не захоплюватися, адже це жива історія України:

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

У цьому вся Україна. Страждання і терпіння, стійкість і мужність за­ради того, щоб захистити свою землю, щоб зберегти себе як народ. Народ України.

Ліна Василівна Костенко нікого не повчає прямо, та зі сторінок роману дивляться в світ безсмертні образи наших героїчних предків, вимальовуються неповторні картини природи:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ті ліси,

усе так чисто, гарно, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика