Вітаю Вас, Гість · RSS
ОЛЕСЬ ГОНЧАР Доповідь про письменника Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918
Твори


Вхід


Статистика


22.04.2019, 20:15

ОЛЕСЬ ГОНЧАР Доповідь про письменника

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закін­чення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року

О.  Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету.

У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентсь­кого батальйону. Брав участь у багатьох боях. Був двічі поранений. Улітку 1942 року в районі Бєлгорода, будучи контуженим, потрапив у полон — Харківський, потім Полтавський табір військовополонених. Звідти з партією військовополонених був незабаром направлений німця­ми на сільгоспроботи до радгоспу «Передовик» Кишеньківського райо­ну Полтавської області. Тут, працюючи на збиранні хліба, цегельному заводі, тваринницькій фермі, брав активну участь у діяльності підпільної антифашистської організації, створеної при радгоспі з робітників та військовополонених. У вересні 1943 року з приходом Червоної Армії знову пішов на фронт. На фронті писав вірші, які публікувалися в дивізійній газеті.

Після війни закінчив 1946 року Дніпропетровський університет, навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Вже пер­ший роман Олеся Гончара «Прапороносці» увійшов в історію української літератури одразу ж після його публікації в журналі «Вітчизна» (1946—1948 рр.). Твір двічі відзначений Сталінською премією (за «Альпи» та «Голубий Дунай» — 1948 року; за «Злату Прагу» — 1949 р.).

Протягом 50-х років О. Гончар виступає з оповіданнями (збірки «Пів­день» (1951), «Новели» (1954), «Чарикомиші» (1958), «Маша з Верхо­вини» (1959)), повістями «Микита Братусь» (1951), «Щоб світився вог­ник» (1955) та романами «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957).

Новим кроком у творчій еволюції письменника став роман «Людина і зброя» (1960; Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1962) про студентський батальйон у кровопролитних боях 1941 року. Ленінською премією СРСР був відзначений роман у новелах «Тронка» (1963).

Етапним для О. Гончара став роман «Собор» (1968), в якому письмен­ник одним із перших у радянській літературі порушив питання про розу­міння історії народу, бережливе сприймання багатств його духовної куль­тури, гостро виступив проти споживацько-браконьєрського ставлення до природи і пам’яток минулого. Після перших позитивних відгуків у пресі вже з квітня 1968 року за ініціативою першого секретаря Дніпропетровсь­кого обкому КПРС О. Ватченка, підтриманою українським партійним ке­рівництвом, роман «Собор» та його автора було піддано різкій та бездока­зовій критиці. На письменника посипалися не лише художні, а й політичні звинувачення у наклепах на радянську дійсність, у нетиповості характерів та показаних недоліків. Твір з’явився удруге тільки через двадцять років.

Пізніше виходили романи «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980; Державна премія СРСР за 1982 рік), повість «Бриган­тина» (1973), новели «На косі», «Кресафт», «За мить щастя», «Геній в обмотках», «Ніч мужності», «Народний артист», «:СогШа», «Чорний Яр» (1986), а також — літературно-критичні та публіцистичні статті, нариси, зібрані в книжках «Про наше письменство» (1972) і «Письмен­ницькі роздуми» (1980), «Чим живемо» (1991).

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика