Вітаю Вас, Гість · RSS
ПАВЛО ТИЧИНА Доповідь про поета Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козе-
Твори


Вхід


Статистика


15.02.2019, 23:03

ПАВЛО ТИЧИНА Доповідь про поета

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козе- лецького повіту на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі, згодом — Чернігівській семінарії. Будучи музично обдарованою людиною, П. Тичи­на співав спочатку у семінарському, а пізніше — міському хорі. 1913 року він переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту, підробляв у редакціях журналу «Світло» і газети «Рада», а також помічни­ком хормейстера в театрі М. Садовського. 1918 року П. Тичина став чле­ном редколегії газети «Нова рада». Того ж року в Києві вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети». 1923 року П. Тичина переїхав до Харкова і став членом редколегії журналу «Червоний шлях». Належав до «Гарту», потім до ВАПЛІТЕ. У цей період поет був неодноразово критикований за націо­налістичні ухили. Аби уникнути фізичного знищення, йому довелося по­ступово пристосовуватись до ідеологічних вимог партії.

З 1934 р. П. Тичина був визнаний офіційним класиком української ра­дянської літератури, шанований партією та урядом, удостоєний чи не всіх нагород і почесних звань: 1929 року він став академіком АН УРСР, членом- кореспондентом Білоруської АН, пізніше був лауреатом Сталінської премії

  1. та Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1962), міністром ос­віти УРСР, депутатом Верховних Рад СРСР та УРСР, Головою Президії Вер­ховної Ради УРСР (1953—1959). Остання збірка поета «Осінні зорі» вийш­ла друком 1964 року. Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві.

П. Тичина — один з найобдарованіших та найконтроверсійніших укра­їнських митців ХХ ст. Перші поезії П. Тичини з’являються у 1906— 1907 рр. На зацікавлення юнака літературою мав вплив М. Коцюбинсь­кий. Друкуватися П. Тичина почав 1912 р. в київському журналі «Українська хата». Від перших поетичних спроб, позначених впливом Т. Шевченка, О. Олеся, М. Вороного, Г. Чупринки та ін., поет швидко еволюціонував, і вже дебютна збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала подією в українській літературі. П. Тичина зміг синтезувати принципи імпресіоні­стичної та символістської манери творення образу, музичність вірша, по­єднати найкращі здобутки українського та світового модернізму

«Сонячні кларнети», особливо друга частина збірки, просякнуті почут­тям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами, поро­дженими надією на відродження української нації до державного життя після кількох століть колоніального рабства. Ставлення поета до національ­ної революції розкривають поема «Золотий гомін» і твори, друковані в періодиці: «Гей, вдарте в струни кобзарі.», «Ой що в Софійському заграли дзвони.»

Але вже у грудні 1917 р. більшовики розв’язали війну з Центральною Радою. У пам’ять про загиблих під Крутами П. Тичина написав поезію «Пам’яті тридцяти». Жорстокість більшовиків вжахнула поета, тому й у поезіях збірки, позначених 1918 р., відчутне засудження жор­стокості братовбивчої війни і тривога за майбутнє України, за майбутнє людської душі.

Розпач і страх назавжди полонили душу поета. Філософські роздуми з цього приводу лягли в основу збірки «Замість сонетів і октав» (1920). П. Тичина зрозумів неминучість нової доби і схилився перед нею. Наступні збірки «Плуг» (1920) та «Вітер з України» (1924) мали засвідчити упоко­рення поета перед нелюдською, непоборною силою революції. Однак по­ряд із вітанням нової влади у збірці багато творів, які відбивають тодішній стан душі поета, його розгубленість і страх.: «І Бєлий, і Блок.», «26-ІІ (11-ІІІ) (на день Шевченка)». Щиро прагнучи бути на боці нової влади, П. Тичина протягом 1920-х рр. все ж таки пише такі поезії, як «Голод», «За­гупало в двері прикладом», «Хто ж це так із тебе насміятись смів?», уривки з поеми «Чистила мати картоплю.», в яких змальовує духовну деградацію та здичавіння людини, за що й був неодноразово критикований.

1930 року вийшла друком збірка «Чернігів», у якій, з одного боку, було пряме оспівування колективізації, Леніна, політичних статей Сталіна тощо. З іншого боку, ця збірка була позначена крайньою формальною ускладненістю, використанням бурлескних і простонародних форм, ба­гатством авторських поетичних новотворів, грою різними змістовими площинами тощо. Внаслідок взаємодії «високої» ідеологічної тематики та «низької» бурлескної форми текст набув відверто іронічного забарв­лення, що, імовірно, відбивало справжнє ставлення поета до відтворюва­них подій. 1934 року П. Тичина видав збірку «Партія веде», яка стала етап­ною на шляху до офіційного визнання його класиком соцреалізму та водночас творчої деградації. З того часу і до 1964 р. П. Тичина видав ба­гато книжок — проте митецька вартість переважної більшості з них не є високою. Виняток становить хіба що поема «Похорон друга» (1942), в якій поет зумів щиро й талановито передати почуття людини під час смерті близьких людей.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика