Вітаю Вас, Гість · RSS
Провідні мотиви творчості Дж. Байрона
Твори


Вхід


Статистика


21.08.2019, 15:39

ПРОВІДНІ МОТИВИ ТВОРЧОСТІ ДЖ. БАЙРОНА

.Ми родимось на те, щоб нам умерти.

Нелюбо весну нам вітрами поминать.

Коли б родились знов, знов смерті треба ждать.

Подякуймо ж богам за наші дні хороші.

Дж. Байрон

Ці невмирущі рядки належать перу видатного англійського поета Джорджа Ноела Гордона Байрона.

Класицистичні погляди Байрона здаються несподіваними для поета, чиє ім’я увійшло в історію англійської і світової літератури як найбільш впливового виразника романтичного світогляду. У його «Щоденниках

і листах» висловлено чимало міркувань про поезію і прозу як минулого, так і майбутнього, але думки ці такі ж суперечливі, як і сама постать ве­ликого майстра. А щоб хоч трошечки зрозуміти мотиви творчості поета, слід звернутися до його філософії. І в свою чергу самі філософські погля­ди Байрона викликали до життя шедеври його творчості.

А мотиви творчості англійського митця змінювались зі зміною його поглядів протягом усього життя.

Витоки літературних поглядів юного Байрона слід шукати в етичних

і  естетичних поглядах віку Просвітництва. Але цікавився він і зразками ліричної, епічної та драматичної творчості античних авторів, а в останні роки життя й творчістю італійських поетів раннього і пізнього Відро­дження, що не могло не відбитися на мотивах власної творчості, хоча сам Байрон не раз стверджував, що перевагу над поетами віддає історикам.

Літературні погляди молодого поета цілковито виявились у юнацькій збірці «Години дозвілля». Вірші, що увійшли до цієї збірки, були насліду­вальними. Мотиви вольнодумства вимальовувалися розпливчасто, а роз­думи про швидкоплинність дружби і кохання — меланхолійно. Найбільш типовими для цієї збірки стали спогади про дитинство. А перша сати­рична поема «Англійські барди і шотландські спостерігачі» не свідчила про оригінальність поглядів щодо призначення мистецтва і митця.

Але позиція молодого Байрона щодо цієї теми зберігається і в більш пізні періоди його творчості. Усе своє життя він дотримувався класицис­тичної теорії мистецтва і розуміння завдань поета. Деякі ранні твори по­ета було видано лише після його смерті. Серед них сатира «Прокляття Мінерви», в якій поет водночас звинувачував тих, хто грабував народ Греції, і прославляв античні шедеври священного храму в Афінах. Отже, високі громадянські і політичні мотиви властиві навіть ранній творчості Байрона. І лише поема «Паломництво Чайльд Гарольда» стала новим етапом у творчості Байрона. Адже в ній через внутрішній світ персонажа й автора розкриваються і героїка давніх та нових часів, і трагічні пробле­ми сучасності. Дотримуючись «високого» стилю, віддаючи перевагу аб­страктним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такого особи­сто-пристрасного тону, що доля особистості почала розглядатись як частина всесвітнього процесу. Тож поему «Паломництво Чайльд Гарольда» можна розглядати як новий художній порух епохи класицизму.

Лірика зрілого поета набула характеру сповіді, а у східних поемах ви­лилась у тугу поета, у його обурення проти лицемірства та тупості, які в епоху реакції принижували гідність людини.

Ворожнеча зі світом героїв східних поем Байрона набула нового філо­софського осмислення у швейцарській драмі «Манфред». Трагедія гра­фа Манфреда викликана не стільки зіткненням із людьми, яких він зне­важає, не стільки крахом кохання, скільки тим, що сам він не витримує власного морального суду. Трагічними для нього стають не обставини, які оточують, а його власні почуття.

Але найбільш плідним став «Італійський» період творчості Байрона. Він вражає нас патетикою четвертої пісні «Чайльд Гарольда», «Одами до Венеції», «Скаргами Тассо», бешкетними пародійними октавами «Беп- по» і «Дон-Жуана», урочистими терцинами «Пророцтва Данте» і неви­мушеністю ліричних віршів, класицистичними трагедіями і романтични­ми містеріями, віршованою повістю «Острів», прозовими трактатами.

Певно, це був період свідомих пошуків, націлених на остаточне вирі­шення питання про призначення поета у сучасному світі:

Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить Листок непевного паперу, мудра хіть!

Силкуємось зійти в жару, в самообмані На гору, хоч її вершина й у тумані.

Про се поет свою півношницю-свічу Знай палить, і герой вбиває досхочу,

Як же потліє все,— мов на одну досаду,

Зістанеться ім’я.

Герої Байрона мають відбиток душевної величі, самовідданості і внут­рішньої складності, властивих прославленим персонажам Шекспіра. Навіть у класицистичній за своїми засобами сатири «Бронзовий вік» Байрон зображує могутній і сповнений протиріч образ Наполеона, близь­кий великим злодіям і честолюбцям шекспірівських трагедій.

Саме в «Дон-Жуані» Байрон виступає суддею моралі і суспільних відносин, виражає своє уявлення про батьківщину, «тюремщицю народів», «напівпедантичну-напівкомерційну» країну, правлячі кола якої силять­ся надати своїй користолюбній політиці високого морального та релігій­ного значення.

Я думаю, що все розмаїття творчості Байрона відбиває його прагнення до гармонійного і прекрасного ідеалу мислителів минулого. Але дійсність, у якій жив поет, не могла стати підґрунтям для пошуків подібного ідеалу ні в житті, ні в мистецтві. Тому відчуття нездійснених пошуків і стали причи­ною дисгармонії як у світобаченні Байрона, так і в проти-річчях мотивів його творчості.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика