Вітаю Вас, Гість · RSS
Роль композиції роману «Герой нашого часу» у розкритті характеру Печоріна
Твори


Вхід


Статистика


22.08.2019, 09:06

РОЛЬ КОМПОЗИЦІЇ РОМАНУ «ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ» У РОЗКРИТТІ ХАРАКТЕРУ ПЕЧОРІНА

Не відомо, що б міг створити видатний російський поет М. Ю. Лер­монтов, якщо прожив би хоч трішечки більше, ніж відвела йому доля. Адже в двадцять п’ять років він зумів не лише створити образ героя свого часу, спираючись на життєві враження, а й зробив при цьому глибокий аналіз усієї російської дійсності.

Так з’явився у світовій літературі образ Печоріна — передової люди­ни тридцятих років дев’ятнадцятого століття.

Цей образ виник не на порожньому місці. Йому передувало безліч ліричних творів поета, серед яких і ранні юнацькі твори, які стали підґрун­тям роботи над образом.

Герой Лермонтова індивідуальний і неповторний. Це людина вели­кого розуму і надзвичайної сили волі. Але при всій індивідуальності ха­рактеру Печорін узагальнює типові риси людей його часу.

Автор критично ставиться до свого героя. Це простежується в що­деннику Печоріна, де він не приховує протиріч свого характеру.

Хоча Печорін і не ідеальний герой, проте, знайомлячись із ним на сто­рінках твору, проймаєшся повагою і симпатією до нього. Що приваблює в образі Печоріна мене? Мабуть, розум і мужність. Хоча приходиш до розуміння цього не зразу, а лише по мірі знайомства з твором. Роман по­будовано таким чином, що і сам Печорін, і його життя можна розглядати мовби з трьох точок зору

Адже повість «Бела» є своєрідною розповіддю Максима Максимовича про те, як Печорін викрав Белу. Ця повість вийшла незадовго до висилки Лермонтова на Кавказ у журналі «Современник», де до нотаток подорожнього офіцера і було включено розповідь Максима Максимови­ча. Повість «Бела» перегукується з пушкінським «Кавказьким полоне­ником», але оповідь ведеться побутовою, зниженою мовою самим Мак­симом Максимовичем.

У повісті «Максим Максимович» оповідач перетворюється на дійову особу. Розповідь продовжується від імені автора роману. Саме тут, єди­ний раз за всю книгу, автор зустрічається віч-на-віч із Печоріним. Зустріч автора з героєм була необхідною для реалістичного зображення героя. Повість «Максим Максимович» є своєрідною підготовкою для сприйнят­тя другої частини роману. Адже з уст автора ми дізнаємося про смерть Печоріна, після чого автором обґрунтовується право на публікацію «Жур­налу Печоріна».

У трьох повістях «Журналу Печоріна» з’являється третій оповідач — сам Печорін, що постає перед читачами розумною і проникливою люди­ною, що вміє правдиво і відверто визначити і свій внутрішній стан, і стан усіх оточуючих його людей.

Сила і слабкість характеру Печоріна — у здатності до самоаналізу. У цьому ж полягає і причина його скептицизму і розчарувань.

Не дивлячись на всю єдність «Журналу Печоріна», повісті, що уві­йшли до нього, дуже різняться. «Тамань» можна розглядати як про­довження традицій романтичних розбійницьких повістей. «Княжна Мері» являє собою роман із сучасного життя і перегукується з пушкін- ським «Євгенієм Онєгіним». А «Фаталіст» продовжує тему гравців. Отже, композиція роману М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» не тільки по-новому розкриває образ головного героя, а й надає творові небувалої художньої довершеності.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика