Вітаю Вас, Гість · RSS
Сонети — це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце (У. Вордсворт)
Твори


Вхід


Статистика


20.04.2019, 06:20

СОНЕТИ— ЦЕ КЛЮЧ, КОТРИМ ШЕКСПІР ВІДКРИВ СВОЄ СЕРЦЕ

(У. Вордсворт)

„Образ твій, немов із міді литий,

У вічність перейде.

(55 сонет)

«Сонети — це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце». Гм! Хоч це й не входить у правила написання твору, хочу зразу не погодитись із висловом У. Вордсворта. Сонети Шекспіра були, є і залишаються великою таїною поета — його серця, його кохання, його життя. І таїна ця не тільки в тому, кому були присвячені безсмертні поетичні рядки, хто ця «смаглява леді» і «юнак блакитноокий». Можливо, і знайдуть вчені справжніх прото­типів — адже чим далі від епохи, тим простіше це встановити (іронізую, вибачте). Але таїна в тому, чому сонети Шекспіра приваблюють нас, людей

ХХІ  століття? Значить, про справжнє, чисте, загальнолюдське писав тво­рець, коли і зараз це так хвилює. Значить, зумів прокласти стежинку від свого до нашого серця. Спробую пошукати ключ.

Шекспір почав писати сонети у ранній період своєї творчості — пер­ший період, який прийнято називати оптимістичним.

Шекспір бував частим гостем у замку графа Саутгемптона. Тут чару­вали око картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, линула музика італійських композиторів, звучали сонети великого флорентійця Петрарки. Душа прагла чогось високого і прекрасного — чому ж не ви­пробувати себе у жанрі сонета, адже в чотирнадцяти рядках цього вірша може вміститися всесвіт!

Шекспір не терпів манірних писань, йому не подобалося, коли поети оспівували штучне кохання і красу: адже поряд існувало земне, реальне прекрасне. Спочатку Шекспір писав сонети, які читав тільки найближ­чим друзям, тому вони довго не друкувалися.

Дві основні теми розвиває Шекспір у своїх сонетах: тему дружби і тему кохання.

Не хотілося б вдаватися до ключів, які відкриють дверцята з відпові­ддю: хто ті люди, про яких пише Шекспір, чи існували конкретні особи, чи це витвір фантазії поета?

Хочеться взяти ключ від інших таємничих дверей: «Що є для Шекс- піра дружба і кохання? Яким потрібно бути, коли кохаєш і коли дру­жиш?», коли ти «зневажений і долею, і людьми»?

Як радісно читати, що дружба — це найбільший дарунок долі. І я ви­гукую вслід за Шекспіром:

Я промінять ніколи б не хотів Твою любов на славу королів.

Ці кінцеві рядки 29-го сонета потрібно знати кожному, хто хоче бути справжнім другом!

Ліричний герой сонетів вміє бути благородним: його найкращий друг забрав у нього кохану, але він не сердиться (хіба що трохи побурчав), він уміє прощати. Його любов — «це зірка провідна» (сонет 116), «розлуки час — зимою був мені.» (сонет 97). Шекспір постійно намагається бути правдивим, навіть у коханні він не перебільшує своїх почуттів:

Мою любов хвалити не годиться,—

Вона не крам, що продають в крамницях.

(Сонет 21)

Спочатку дивує своїм змістом сонет 130 — здається, що Шекспір не хоче гарного слова сказати про жіночу красу.

Але знайдено ключ! Кохана — це справжня земна жінка, вона така, як і будь-хто, але вона кохана, тому наймиліша від усіх красунь. Можливо, це непоетично:

...не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа,

але «смаглява леді» прекрасна своєю природною красою!

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Пройшли віки, змінилися люди, стали іншими смаки й ідеали, а со­нети Шекспіра хвилюють і досі. Бо вічними є щирість людських почуттів, справжня дружба і щире кохання. Це і є, певно, той ключ, яким можна відчинити двері, за якими живе «вічна таїна» сонетів Шекспіра.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика