Вітаю Вас, Гість · RSS
Співіснування романтичного й обивательського у повісті О. С. Гріна «Пурпурові вітрила»
Твори


Вхід


Статистика


21.08.2019, 15:29

СПІВІСНУВАННЯ РОМАНТИЧНОГО Й ОБИВАТЕЛЬСЬКОГО У ПОВІСТІ О. С. ГРІНА «ПУРПУРОВІ ВІТРИЛА»

Сьогоднішнє життя не балує нас романтикою, чимось піднесеним. Ми задихаємося й нікчемніємо у буденних турботах і, раптом усвідомлюючи це, підводимо очі до неба й немовби підносимося. Але вистачає нас нена­довго: буденщина має властивість затягувати. І все рідше й рідше задив­ляєшся в блакитну височінь чи на яскраві зірки. І доводиться самого себе струсити, інакше ризикуєш остаточно потонути в побуті й повсякденних турботах. Своєрідним допінгом, який, на мою думку, має освіжаючу дію, є грінівські книги, грінівські образи, коли в суєті суєт відкриваєш «Бегу­щую по волнам», «Блистающий мир», «Пурпурові вітрила» — і потопаєш у них, як у морі, як у сонячному світлі. Перечитаємо «Пурпурові вітрила»...
    У героях і обставинах їхнього життя немає нічого казкового. Можна пізнати, наприклад, Каперну — село, в якому мешкають грубі, не здатні сприймати світ у всьому розмаїтті барв і звуків люди. Їх інтереси не про­стягаються далі відвідувань трактиру, вульгарних жартів, «брудних, як немиті ноги», анекдотів. Навіть таке прекрасне почуття, як кохання, цим обивателям не дано пережити, усі їхні відчуття є приземленими й вульгар­ними: «Том, як ти одружився?» — «Я спіймав її за спідницю, коли вона хотіла вискочити від мене в вікно». У цій затхлій й мертвущій атмосфері єдиним способом захисту власної позиції і власного ж світосприймання є моральна стійкість, особливий талант неуподібнюватися юрмі. Тому почуття поваги відчуваєш до людей, схожих на Ассоль, яка не занепала в умовах нестерпної вульгарності, а зберегла поетичність, незаплямовану моральну чистоту, свій погляд на речі. І в глибині душі я переконаний, що навіть якщо б Червоні вітрила не з’явилися у її житті, Ассоль не зрадила б свою натуру — залишилася б такою самою, як була; прозаїчне життя Каперни не торкнулось би її.
    Дійсно, що є спільного між дівчиною і капернівцями? Ось Ассоль іде високою луговою травою, вдивляючись в «обличчя» квітів і плутанину трав, розрізнюючи в них майже людські риси й пози. З деревами вона вітається, немов із живими людьми, розмовляючи з ними то подумки, то вголос.
Такого відношення до світу не зрозуміти обмеженим і примітив­ним мешканцям Каперни. Байдужий погляд спокійно лине по поверхні речей та явищ. І ловиш себе на думці: як часто нам не вистачає того внут­рішнього зору, що незрівнянно сильніший, ніж звичайний погляду! Цей внутрішній зір, крім Ассоль, мали і казкар Егль, і капітан Грей. Капернівці, напевно, здивувалися б, довідавшись, що Грей переходив з однієї крам­ниці до іншої у пошуках потрібного йому відтінку червоного кольору. Цим людям не дано зрозуміти, що таке МРІЯ. Їх життєві намагання не вихо­дять за межі «бухгалтерського розрахунку». Адже саме мрія, вважає Грей, містить «зерно полум’яної рослини — дива», саме мрія допомагає обла­городжувати душі і перетворювати світ. Тому люди, які зачерствіли сер­цем, піддаються чарівливості Ассоль і Грея. Так, вугляру Філіппу дівчи­на обіцяє, що одного разу, коли він буде закидати свій кошик вугіллям, той обернеться на духмяний кущ. І Філіппу дійсно починає здаватися, що на старих прутках з’являються бруньки й ось-ось стрепенеться яскра­ве листя.
    Обиватель теж бажає незвичного, дива, але незвичайне для нього — це радість від поразки того, хто мужніший за нього самого, душевно тон­ший, поетичніший. Обиватель відчуває заздрість до незвичайного і не терпить людської несхожості. І, читаючи «Пурпурові вітрила» Гріна, ми разом із героями відчуваємо торжество над прозаїчним й обивательсь­ким уявленням про життя, коли на очах у всіх мешканців Каперни з’яв­ляється корабель з яскравими вітрилами. І найголовніше диво полягає не в тім, що мрія раптом стала дійсністю, а в тім, що одна людина зрозу­міла, збагнула душевний світ іншої людини. Грін допомагає повірити в те, що кожний може подарувати іншому радість казки, незвичайність долі.
    Читаєш книгу і розумієш, що найдивнішими своїми успіхами ми передусім зобов’язані самим собі.
Треба тільки не чекати їх склавши руки, а наближувати своєю працею і своєю вірою. Саме праця і віра є головними генераторами життєвого успіху. Саме праця і віра надають мрії енергії. Так, час від часу руки опускаються, і стає потрібним якесь енерге­тичне «підживлення». Для мене таким стимулятором є книга О. Гріна «Пурпурові вітрила», яка нібито говорить: усе високе і прекрас­не можливе, треба тільки боротися за нього

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика