СУТЬ
ПРОТИСТОЯННЯ
ФАУСТА І МЕФІСТОФЕЛЯ У ТРАГЕДІЇ Й. В. ҐЕТЕ «ФАУСТ»
Творчість
Йоганна Вольфганга Ґете — найвище досягнення світової
літератури
Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено
«віком розуму», а
«Фауст» — найвище досягнення самого
письменника.
Його часто називають
поетичним заповітом письменника людству.
В
основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду
з
дияволом, але Ґете суттєво переробляє сюжет, ставить питання,
актуальні для
його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена ще
в
пролозі: це одвічні філософські питання «що таке
людина»,
«в чому її суть». Фауст покликаний
вирішити
спір між Господом і Мефістофелем. Він пізнав книжну
премудрість,
але не зміг
знайти відповіді на одвічні філософські питання.
Суть
протистояння Фауста і
Мефістофеля в тому, що для людини головне:
фізичне чи духовне,
матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У
цьому
протистоянні
Ґете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий
моральний потенціал.
Мефістофель
спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати
найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в
суперечностях,
якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину,
Мефістофель
забирає його душу. Пошуки істини Фауст
робить метою свого життя, вони протікають
у постійних суперечках із
Мефістофелем, адже в
героїв принципово різні точки зору на людину.
Найвищу
насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших
випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель
сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть
Фауста, примусить забути про
високий обов’язок людини. Але любовна історія розгортається
зовсім не
так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро
і палко покохали один одного, але відчувають складність і
трагічність
ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча
душа його захоплена,—
він кохає Маргариту, не
може сказати: «Зупинись, миттєвість!» Доля
Маргарити
трагічна: вона не
тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись
від суду
людського, але кара не минула її.
Останнє
побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних
сторінок
світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів
позбавили
Маргариту розуму. Коли Фауст з’являється в темниці, де
перебуває
приречена до
страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякається
кожного звуку. Вона
не впізнає Фауста, не
вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить
Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і
відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою,
але
дівчина проганяє його. Мефістофель, який скрізь супроводжує
Фауста, дивлячись
на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця,
засуджена.
Але голос згори виправляє Мефістофеля: «Врятована».
Образ
Маргарити з’являється
у поемі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті
зустрічається з
душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах.
Історія
кохання Фауста і
Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки.
Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель,
притаманні
людині. А порушення моральних законів призводить до трагедії
Історія
Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які
пропонує
Мефістофель Фаусту, не
справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється
природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але
насолода
красою не заспокоює Фауста.
Остання
надія Фауста —
це суспільна боротьба. Уже старий, знесилений, герой мріє, що
«вільний
народ буде жити на вільній землі», але він не бачить, що
Мефістофель глузує з
нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а
злі
духи. Картина
вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки
грандіозною,
що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він
падає,
Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить
ангели
забирають душу великого Фауста.
На
думку Ґете, життя Фауста виправдане
саме тому, що він знайшов шлях до спасіння своєї душі. І хоча
цей шлях дуже довгий і важкий, людина
повинна іти ним попри всі спокуси «мефістофелів».