Вітаю Вас, Гість · RSS
Тема кохання у поезіях Гайне
Твори


Вхід


Статистика


24.04.2019, 17:56

ТЕМА КОХАННЯ У ПОЕЗІЯХ ГАЙНЕ

Осінніми вечорами, коли плачуть небеса й зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там, у далеких степах, не зали­шивши тобі навіть споминів, а лише гіркі сподівання/
    Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій нез­гасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові/
    Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий німець­кий письменник Генріх Гайне в книзі поезій, що принесла йому світову славу. Численні вірші збірки «Книга пісень» були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Цій темі при­свячені перші розділи циклу «Страждання юності», «Сновидіння» і «Пісні».

Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш розділу — це опис тяжкого сну, видінь, що відвідують поета. У сні він бачить «її» — невірну кохану, втрачену назавжди. Буває на її весіллі з іншим:

.бачу я подружжя молоде —

Мою любов із церкви гном веде.

Поет продає душу пекельним силам за радість побачення з нею:

Хоч раз її міцно обняти,

До серця свого пригорнуть,

До болю в уста цілувати,

А там уже будь-що-будь!

У сні він бачить її — бліду і холодну, як мармур. Поет заплатив дия­волу страшенну ціну за неї, і ось з’являється вона в супроводі самого ди­явола, який і поєднує поета з його коханою. Повертаючись до неї, поет проходить цвинтарем — із могил виходять привиди, кожний із них — жертва нещасного кохання.

Дійсність і сон, примари і реальність поєднуються в цих віршах.

Поет цілком поринув у свій відчай, але це не скорботна, безнадійна примиреність, а бурхливе почуття. Ніде поет не бачить світлого почи­нання, скрізь безпросвітна темрява.

Кохання в Гайне — сила, що несе неминучу загибель. Сам поет — нещас­ний закоханий, що болісно переживає «її» невірність, одна з численних жертв.

У світі, де живе поет, здається, немає живих справжніх людей. Це при­види і брехливі маски, що приховують підлість і нікчемність. Брехливе, обманливе видіння і сама кохана поета.

Розповідь про гірке нерозділене кохання продовжується у «Піснях».

Вранці я встаю і питаю:

«З’явиться вона?»

А надвечір нарікаю — не прийшла вона.

Марно я в нічній задумі Сон до тебе зву,—

В забутті, у мрійнім сумі Цілий день живу.

Ці два розподіли циклу «Страждання юності» мають внутрішню єдність, бо вони варіюють одну й ту ж тему. Ми обертаємося в зачарова­ному колі одних і тих же почуттів і переживань, мотивів і образів.

У циклах «Ліричне інтермеццо» та «Повернення» Гайне знову роз­повів про своє нещасливе кохання, але по-іншому. У цих циклах — істо­рія кохання поета.

Перший вірш «Ліричного інтермеццо» — зав’язка — говорить про те, що в «травні місяці» поет закохався й освідчився «їй» у коханні:

Як в травні місяці сади Розвинулися зрання,

Тоді в моєму серці Прокинулось кохання.

Як в травні місяці в садах Зачулось щебетання,

Я їй своє бажання Освідчив без вагання.

Поет описує блаженний стан закоханості. На все у світі поет дивить­ся закоханими очима,— він навіть починає розуміти мову зірок, а Мадонна в Кельнському соборі здається йому схожою на його кохану.

„Єсть образ у тій святині На шкірі золотій,

В мого життя пустині Він промінь найкращий мій.

Між ангелами й квітками Мадонну там бачив я,

Вона ж очима й устами Достоту — любка моя.

Як не полонили поета його любовні переживання, він все ж може по­жартувати: він більше не кохає лілію, троянду, голубку і сонце, він кохає тільки «її».

Тепер не люблю їх — люблю до загину Єдину, безвинну дитину, перлину...

Поет говорить із нею про те, як він повезе її в блаженну країну, де вони будуть насолоджуватися своїм щастям.

„Я бачив уві сні,

Що ніч в твоєму серці, в глибині,

І що його згриза страждань змія,

Яка ти нещаслива, бачив я!

Незабаром настає катастрофа — вона не кохає його, вона — наречена іншого:

І поки я довго літав, і блукав,

І щастя свого по чужинах шукав Коханій моїй урвався терпець,

І вона пішла собі під вінець.

Поета мучать її зрада, спогади, він впадає у відчай, намагається іро­нізувати над своїм обманутим почуттям, віддається владі видінь, пере­живає все знову в жахливих снах, намагається знайти пояснення тому, що відбулося. Вся ця складна гамма почуттів розгорається перед чита­чем, аж до останнього вірша, в якому поет намагається назавжди забути своє минуле.

Чому труна велика?

Скажу вам до ладу:

Я в ній своє кохання І біль я покладу.

Герой цього ліричного роману — людина з багатим душевним жит­тям, здатна віддатися пристрасті, але разом із тим позбавлений безпосе­редності й наївності, уміє аналізувати свої почуття.

Її образ описується менше. Зовнішні риси настільки умовні, що не створюють живого образу. Внутрішній образ визначений ще менше — вона невірна кохана — це все, що можна сказати.

У другому ліричному романі поет вводить нас у свою любовну катас­трофу. Твір побудований менш драматично. Під час подорожі поет не­сподівано зустрічається з сім’єю своєї коханої.

Коли в дорозі я потрапив До любчиної сім’ї,

Впізнали мене сестрички,

І батько і мати її.

Він повертається до рідного міста, де розігралася його любовна драма. Знов прийшов я до того будинку,

Де вона присягалась колись,

Де кохана зронила сльозинку,

Там гадюки тепер завелись.

У серці поета оживають страждання минулого. У думках він знову переживає свою любовну катастрофу.

І ось її дім, коло нього стою І сходи цілую, де мила Ставила ногу маленьку свою,

Де сукня її шелестіла.

В його душі запалало нове почуття, та знову приходять нові розчару­вання. Розповідається про короткочасне захоплення дівчиною легкої по­ведінки. Але в думках поет знову й знову повертається до своєї поперед­ньої любовної драми.

Другий «роман» увібрав у себе значно більше «матеріалу», спостере­жень, роздумів. Тут більше описів, прямо не пов’язаних із любовною істо­рією поета, хоча в цілому і це — історія нещасливого кохання.

Це почуття змальовує поет у його розвитку, показує все те, що лежить між вершинами, все, що призводить до накалу, до вибуху. Почуття кохан­ня не подано як щось абсолютне, це сума окремих «відносних» почуттів.

Кохання невичерпне та вічне як саме життя. Попри всі біди, злигодні у світі владарюють чистота, честь, гідність і любов. Різні віки, різні мови. Єдине — кохання.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика