Вітаю Вас, Гість · RSS
Трагедія і торжество кохання (За трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»)
Твори


Вхід


Статистика


20.04.2019, 06:18
ТРАГЕДІЯ І ТОРЖЕСТВО КОХАННЯ
(За трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»)

Від часу створення трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» мину­ло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприй­мають це як найяскравішу подію у своєму творчому житт.і
    «Ромео і Джульєтта» (1595) належить до першого етапу творчості ви­датного драматурга, коли письменник створює в основному ліричні ко­медії. У двох же трагедіях (друга, крім названої,— «Юлій Цезар»), незва­жаючи на велику кількість похмурих сцен, перемагає все ж світла основа, перемогу святкують честь і справедливість.
    Головні герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем, живуть відчут­тям величезної радості буття, а потім — безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора в цей період його творчості виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство.
    Основний леймотив трагедії — розвінчання світу феодальних відно­син, ворожих людині, таких, що спотворюють її природні почуття. Во­рожнеча вельможних родин Монтеккі і Капулетті, від якої страждає
вся Верона, тому що вона розлючує жителів міста, робить загальне життя нестерпним. Крім того, ця ворожнеча являє собою фікцію захисту родин­ної честі, яку немовби захищають обидва табори. Можливо, колись цей конфлікт і мав реальну підставу, але зараз навіть пам’ять про нього щез­ла. Ця ворожнеча — пережиток давнього, проте воно ще має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку.
    Таким чином, у трагедії стикаються дві суспільно-моральні сили: дух феодальної жорстокості й помсти і принципи кохання, гармонії прийдеш­ньої епохи Відродження. Але передусім «Ромео і Джульєтта» — найвиз­начніший гімн коханню. Юнак і дівчина з ворогуючих родин полюбили одне одного. Їх кохання — не тільки пристрасне почуття, яке не визнає ніяких перешкод, але й почуття, що нескінченно збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цього високого почуття. Ось Ромео бачить Джульєтту на
балу, і її краса вразила юнака:

Ее сиянье факелы затмило.

Она подобна яркому берилу

В ушах арапки...

Любил ли я хоть раз до этих пор?

О  нет! то были ложные богини,

Я истинной красы не знал доныне!

Нічна сцена в саду, коли Джульєтта, сидячи біля вікна, мріє про Ро­мео, а він стоячи внизу, чує її зізнання, і їх наступна бесіда, під час якої вони порозумілися,— важко знайти у світовій літературі епізоди, що до­рівнюють цьому за силою виявлення почуттів.

Кохання перетворює героїв. Ніколи не вибачив би дотеперішній Ромео пихатому Тібальду в’їдливість і грубість. Люблячий Ромео стає терплячім. Кохання робить його розсудливим і по-своєму мудрим. Тільки коли Тібальд накидається на добродушного Меркуціо, Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Її почуття ще дрімають. Покохавши Ромео, вона починає краще ро­зумітися на людських взаєминах краще, ніж її батьки, які бажають бачити нареченим Джульєтти вельможного Париса. Адже ще деякий час тому вона була ладна придивитися до Париса. І, можливо, якщо б не сталася зустріч із Ромео на балу, відбувся б ще один шлюб, до­сить щасливий, на підставі доччиної слухняності перед бажанням батьків. Але Джульєтта визнає за краще вмерти, ніж одружитися з не­любим. Дівчина першою починає розмову про одруження, у її словах, звернених до обранця, відчувається душевна зрілість і гідність люблячої жінки:

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі по­чуття доступні й юним душам. «Любви все возрасты покорны»,— скаже про це пізніше геніальний російський поет. Відданість коханому, віра в Ро­мео, рішучість, горде усвідомлення власної правоти — усе це робить Джуль- єтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття.

Герої боряться за право вільного вибору в коханні, однак вони ото­чені сліпою й ненависною ворожнечею. Із тією ж рішучістю, з якою Джульєтта п’є снодійне зілля, що запропонував їй чернець Лоренцо,— береться вона і за кинджал, тому що знала: коханий наклав на себе руки, бо переконався у її смерті. Розділити з ним його долю — у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гине, тільки-но зазнавши щастя ко­хання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо...

Кохання Ромео і Джульєтти — нестримне, чисте й героїчне — триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам середньо­вічної закляклості, під владою якої перебувають Капулетті й Монтеккі. Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила нарешті ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані немовби купують перемогу нового життєвого принципу — прин­ципу миру, дружби, кохання. Горе втрати примушує Монтеккі і Капулетті зрозуміти, що безглуздою ворожнечею вони знищили власне майбутнє. У загибелі закоханих народжується нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові станові забобони. Так було й так буде завжди, доки живе людина.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика