Вітаю Вас, Гість · RSS
Твір-опис місцевості на тему "Рідна домівка" 8-9 клас
Твори


Вхід


Статистика


21.08.2019, 15:29

РІДНА ДОМІВКА

План

I.      Там, де пройшло дитинство.
II.    Острівець краси і гармонії.
1.  Квітуче подвір’я.
2.  Бузковий цвіт дитинства.
3.  Старий сад.
4.  Минуле не повертається.
III.  Залишивши часточку себе.
    

Згадуючи дитинство, проймаєшся дивними відчуттями. Якось щемно стає у грудях, коли згадуєш подвір’я, на якому зробив перші кроки. Неве­лике, затишне, повите виноградною лозою, воно ледве пропускало сонячні промені. Улітку захищало від спеки, взимку — від сніговіїв. Восени падо­лист застеляв землю пухким килимом, на якому бурюкалися ми, діти. А піднімеш голову вгору — налиті кетяги винограду. Ледь прибиті ран­ковою памороззю, яка стікала вдень прозорою краплею, виноградні грона здавалися прозорими, навіть насіння проступало крізь блідо-рожеву обо- лоночку і манило дитячу уяву. Тоді татко брав мене на руки, підіймав угору і я діставав губами стиглі виноградинки. А на дверях, притулившись до од­вірка, стояла мама й удавано сердилася, побачивши моє замурзане личко. А потім ми всі весело сміялись. Навесні батько обрізав лозу — і подвір’я світлішало, щоб уже в травні зазеленіти знов.
    Наш будинок був розташований на околиці селища й одним боком дивився на байрак. А на іншому боці яру височіли багатоповерхові бу­динки. Наш невеликий провулочок складався з одноповерхових буди­ночків приватної забудови і був невеличким острівцем краси і гармонії посеред великого гамірного міста.
    Нашій сім’ї належала одна частина будиночка, з іншого боку височів сусідський паркан. Бабуся вважала, що цей паркан псує красу, і засаджу­вала його плетючими квітами. Коли зацвітала червона красоля та різно­кольорові чашечки кручених паничів — паркан зникав, перетворюючись на барвистий яскравий килим.
    Невеличкий штахетник огороджував бабусин палісадник перед вікна­ми від вулиці. Чого там тільки не було! Квіти змінювалися залежно від сезо­ну, наповнюючи подвір’я пахощами літа, але бабусиною гордістю завжди вва­жалися троянди. Вона вирощувала їх із пагінців, захищала від негоди, а коли вони зацвітали — не могла намилуватися ними. А одного разу вона вирос­тила троянду-плетючку, колючу-колючу, але невимовно прекрасну.
    Мені найдужче подобався білий бузок, який ріс під вікном моєї кімна­ти. Бабуся посадила його на честь мого народження, але він обігнав мене в рості. Щороку на День Перемоги ми з бабусею ламали бузок і йшли до Меморіалу Слави. Бабуся підіймала мене на руки, і я клав білий букет до вічного вогню. А повертаючись додому, я бачив, як біліли бузкові квіти на фоні червоного цегляного будинку і ледь торкалися мого вікна.
    Навесні наш будинок змінювався, бо змінювався сад за ним. Спочатку він вирував білою завірюхою яблуневого і вишневого цвіту, трохи згодом потопав у зелені, а ще пізніше — у багрянці налитого плоду. Невеличкі віконця блищали чистими шибками, що зоріли і вабили різним теплом.
    Звідти я пішов у перший клас, а коли батьки одержали квартиру у ба­гатоповерховому будинку в іншому районі міста, я відмовився з ними пе­реїжджати, залишившись жити у бабусі.
А тепер, коли бабусі не стало, я ходжу до школи в новому районі, де живуть мої батьки. Мені подобається і мій дім, і нова школа, і мої нові друзі. Але там, в старому районі, залишилося не тільки моє дитинство, а й час­точка мене самого. Іноді навіть уявляю, що відчиняю хвіртку, а там на по­розі стоїть бабуся і чекає на мене. Знаю, що чудес не буває, що минуле не повертається. Але в серці на все життя залишаться спогади про старень­кий чепурний будиночок, огорнений серпанком саду,— моя рідна домівка.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика