Вітаю Вас, Гість · RSS
ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ МИТЦЯ (В. ВИННИЧЕНКО) Без перебільшення тріумфальним був прихід в українську
Твори


Вхід


Статистика


15.02.2019, 23:01

ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ МИТЦЯ (В. ВИННИЧЕНКО)

Без перебільшення тріумфальним був прихід в українську прозу Воло­димира Винниченка. Його ім’я відразу стало поряд з іменами найвидатні- ших митців. І якби Винниченко, крім своїх ранніх оповідань, не написав би більше нічого, він усе одно лишився б у нашій літературі. А міг би й не написа­ти, бо жити йому довелося в драматичний і жорстокий час, бо міг і не вціліти в ньому. Адже судилося йому бути в епіцентрі всіх тодішніх подій в Україні, жити активним політичним життям, коли на літературу в людини, здається, зовсім не лишається часу і сил. Тільки натура титанічного духу й грандіозного творчого потенціалу могла не загубитися безслідно й не розпорошитися під руйнівними вітрами тієї страшної епохи, коли таких, як Винниченко, безжаль­но винищувала машина тоталітарного терору.

Уже ранні оповідання Винниченка показали, що в літературу при­йшов письменник надзвичайно розвиненого соціального чуття і глибо­кої культури. Його зірке око помічало приховані для інших конфлікти і процеси тогочасного українського суспільства в різних його сферах, ви­хоплювало з життя яскраві, напрочуд пластичні типажі (досить тільки згадати оповідання «Салдатики!!», «Раб краси»). Винниченкові, бувало, дорікали за суржик у його творах, але були на те серйозні причини. В оповідання молодого письменника увірвалися різні суспільні верстви і заговорили вони так, як говорили у реальному житті,— нерідко до по­творності скаліченою мовою.

Уже перші читачі Винниченка відчули, що цей прозаїк справді вірту­озно володіє словом, уміє кількома точними штрихами окреслити плас­тично виразну і психологічно точну картину. От, наприклад, в оповіданні «Щось більше за нас» змальовано втечу двох колишніх товаришів із тюр­ми: «Іноді він зупинявся, клав на мене своє коліно, озирався до тюрми

і,  витираючи піт, напружено дивився туди. А я, зціпивши зуби від болю, гостро впивався в лице йому, шукаючи те, що перемогло ненависть до мене, любов до волі, страх смерті, що вернули його до стіни. Він ловив мій погляд, злісно стріпувався, мовчки з ненавистю хапав мене в обійми і знову ніс, обережно, цупко, як кішка кошеня своє.»

Це була справді нова проза, народжена фантазією художника дина­мічного двадцятого століття, пронизана надзвичайною для раніших часів психологічною експресією.

Романи, повісті, оповідання, драми Винниченка в двадцяті й тридцяті роки активно впливають на літературу України. Саме в цей час письмен­ник закінчує свою «Сонячну машину» — роман-утопію, роман, зітканий зі світла сонця і темряви людських душ, роман про революцію, «замирення» з нею. Цей твір не вкладався ні в нові, ні в старі літературні канони.

І зараз, коли творчий спадок письменника повертається до нас разом із творами усіх невинно покараних, разом із нашою репресованою істо­рією, ми розуміємо, що це вже паростки відродження, про яке так мріяв В. Винниченко.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика