Вітаю Вас, Гість · RSS
Вічність проблем трагедії «Гамлет», або чим близький Гамлет сучасній людині?
Твори


Вхід


Статистика


20.04.2019, 04:12

ВІЧНІСТЬ ПРОБЛЕМ ТРАГЕДІЇ «ГАМЛЕТ»,АБО ЧИМ БЛИЗЬКИЙ ГАМЛЕТ СУЧАСНІЙ ЛЮДИНІ?

У трагедії Шекспіра «Гамлет» відтворене життя епохи Відродження. Гамлет — людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній чи­тач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,— вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Між цими двома поняттями іде вічна боротьба. Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти «золоту середи­ну», хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє, що ж справді є зло, а що — добро. Так і Гамлет, адже і він казав, що викорінити зло можна тільки злом, і ще: «Щоб бути добрим — мушу бути лютим».

Гамлет проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння. Йому непросто покинути світ рожевих дитя­чих мрій, у полоні яких він жив, і сприйняти життя таким, яким воно є на­справді. У Гамлета була любляча сім’я, він отримував у житті все найкра­ще. І от наступає кінець казки. Чарівний світ приємних мрій і сюрпризів скінчився — перед Гамлетом постало справжнє життя в усій своїй непри­критій чорноті. Він утрачає рідного батька, замість трону має інший спа­док — улесливого дядька-вбивцю; навіть матір тепер він побачив зовсім іншою: здатною на зраду, зраду пам’яті батька і честі родини. Гамлетові дуже важко. Як бути? Чи прийняти світ таким, яким він є, чи стати на бій зі злом? Чи жити за загальними правилами і робити вигляд, що все га­разд, чи назвати все своїми іменами? Гамлет знає, як має бути в ідеалі, він прагне ідеалу. В одному з монологів принц каже, що людина — найдоро- гоцінніший скарб, «вінець природи». Хто ж, як не людина, має бути найбільш доброчесним, високопорядним, благородним?

Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей — не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує:

Хіба ж людина той, хто їжу й сон Вважає головним? Лише тварина.

На кладовищі, коли Гамлет тримає череп «бідного Йорика», ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був ма­лим — усі станем прахом:

Великий Цезар вмер — і глина він.

Дірки, можливо, затикають ним.

Ця проблема знову ж таки має два аспекти — оптимістичний і песи­містичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.

Я вважаю, що крім праху, людина залишає по собі пам’ять, добрі спра­ви, залишає нащадків, які будуть пам’ятати про неї і, може, пом’януть, як казав Т. Шевченко, «незлим тихим словом».

Не тільки ж «замазкою для стін від холодів» залишилися Цезар, Алек­сандр Македонський, Вільям Шекспір. Нащадки шанують їхні справи, дорожать їхніми іменами. Але слова Гамлета ніби примушують кожного замислитися, чим же залишиться він у пам’яті якщо не нащадків, то хоча б своїх рідних. Це філософське питання вічне і в той же час близьке лю­дині, в які часи вона б не жила.

Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші,— занепадає мораль, руйнуєть­ся поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали добра і правди. Як і за­ради чого жити людині в цьому світі?

Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти.

А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха,

Покласти край йому?

«Бути чи не бути» означає «Як жити?», «В ім’я чого жити?». І це пи­тання належить до розряду вічних. І відповідь на нього шукає кожен для себе. Тут не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Комусь ці питання вирішити простіше, комусь складніше, а комусь вони і в голову не приходять. Ці питання близькі тим, хто вміє замислюватись, хто на­магається не просто жити «день до вечора».

Протягом трагедії Гамлет ніби зростає, мужніє, він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Гамлет гине. Але він гине не через свою слабкість чи помилки, а через свою інтелігентність, добропорядність. Намагаючись вивес­ти на чисту воду зло, гине сам і гинуть навколо нього люди. «Підгнило щось у королівстві Датськім». Можливо, це засіб вилікувати його — знищити до­тла. Але це навряд чи можливо — влада змінилася, а народ і ті, хто ближчі до влади, залишились ті самі. Такі як Озрики — «комахи» — завжди будуть пле­сти сіті підлесництва, брехні і зради. І це теж вічно актуальна проблема.

У трагедії вражає те, що доходиш висновку: людина — підле створін­ня. Якщо такі люди, які мають бути мудрішими, кращими, не можуть ци­вілізовано вирішити питання, то чого ж чекати від неосвіченого, невихо- ваного простолюду? Так і хочеться сказати словами сучасної реклами: «Якщо влада не може допомогти людині.».

Але я вірю, що людина — «найдовершеніше з творінь», вона справді «дією подібна до ангела», і коли намагатись робити тільки світлі діла, не допускати в серці «чорних плям», то можна досягти багато чого. Стати справжньою людиною: ЛЮДИНОЮ! Я вірю — значить так і буде!

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика