Вітаю Вас, Гість · RSS
Викриття індивідуалістичного свавілля в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»
Твори


Вхід


Статистика


20.04.2019, 06:24

ВИКРИТТЯ ІНДИВІДУАЛІСТИЧНОГО СВАВІЛЛЯ В РОМАНІ Ф. М. ДОСТОЄВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І КАРА»

Російська література XIX століття мала особливу місію: вона була голосом усіх прогресивних людей країни, єдиною можливістю говорити про протиріччя і трагізм сучасності, відбивала напружене шукання громадської й особистої правди. Федір Михайлович Достоєвський усві­домлював цю місію повною мірою, його особиста доля і творчість — це напружений пошук шляхів удосконалення людства. За його власним визнанням, він був літератором-пролетарем. Бажання допомогти тися­чам таких самих знедолених, як він, привело 25-річного Достоєвського в гурток петрашевців, учасники якого ставили за мету здійснити політич­ний заколот. Через два роки разом з іншими гуртківцями його заарешту­вали і винесли вирок про страту. Про заміну цього вироку на каторжні роботи письменнику і його товаришам оголосили лише після того, як вивели на плац і кілька хвилин, які здавалися неймовірно довгими, вони простояли із зав’язаними очима, чекаючи страти. Це психологічне кату­вання, навмисне використане царем, щоб зламати петрашевців, глибоко вразило письменника, викликало ненависть і огиду до будь-якої жорсто­кості, насильства. Лише через десять років письменник має змогу повер­нутися до Петербурга, де і розгорнулася його літературна діяльність.

Достоєвський вважав, що російська література його часу потребувала «нового слова», яке б належало російській людині більшості, яке б здатне було передати і хаос її існування, і складність її інтелектуальних, моральних переживань. Це «нове слово» стало орієнтиром у його художній творчості.

Одне з найвидатніших творінь Достоєвського, яке справило великий вплив на світову літературу,— роман «Злочин і кара». Герой його — Рас­кольников — живе в тісній комірчині, його відрахували з університету через неспроможність сплачувати за навчання. Як людина смілива, чес­на, гарячої думки і внутрішньої сили, що не терпить ніякої фальші, він не бажає підкорятися моральним засадам світу, де багатий та сильний зну­щається над слабким та знедоленим, де гине молоде, здорове життя, за­давлене злиднями. Вбивство жадібної, огидної лихварки здається йому викликом тій моралі, якій люди підкорялися споконвіку, моралі, яка ствер­джує, що людина — це безсила «воша». Та мало того, що перше вбивство веде за собою друге: одна і та ж сокира вбиває і грішника, і праведника (під час вбивства випадково повертається сестра лихварки, бідна забита Ліза- вета). Страшніше інше: вбивство лихварки виявляє, що в самому Расколь- никові (хоча він не усвідомлює цього) заховалась горда, самолюбна мрія про панування над «тварью дрожащей» і над «всем людским муравейни­ком». Таким чином, коло роздумів і дій Раскольникова трагічно замикаєть­ся. Автор примушує героя зректися своїх наполеонівських планів, індиві­дуалістичного свавілля, трагічно пережити їх наслідки і знайти нове життя, яке єднає його з іншими знедоленими і страдниками. Його любов до Соні стає символом цього нового життя.

Раскольников — трагічна фігура, в його душі розгортається боротьба добра і зла. Геній Достоєвського полягає в тому, що він художньо пе­реконливо показав не тільки причини індивідуалістичного свавілля, а й розкрив його психологію. У романі багато героїв, які на перший погляд безпосередньо не пов’язані ні зі злочином, ні з долею Раскольникова, але без них сюжет твору не набув би того грандіозного філософського звучан­ня, яке він має. Кожен із персонажів роману відповідно до своєї філософії тлумачить вчинок Раскольникова. Теорія головного героя (більшість лю­дей«твари дрожащие», які не спроможні на боротьбу за щастя, тому силь­на людина має взяти на себе право, хоча б і силоміць, привести їх до щастя, такій людині дозволено все, навіть кров і насильство) зрозуміла Лужину і Свидригайлову, вони її не заперечують, навіть використовують, але для досягнення власної мети. Порфирій Петрович розглядає цю теорію з точ­ки зору закону, Разуміхін — як обиватель зі здоровим глуздом і вірністю існуючим моральним нормам. Соня засуджує не теорію, а вчинки Расколь­никова з точки зору християнської етики. Ці образи показують, що теорія Раскольникова виникає невипадково, вона в окремих своїх елементах пред­ставлена у свідомості і життєвій позиції інших героїв.

Одним із перших Достоєвський відчув, що бунт проти старої буржу­азної моралі лише шляхом вивертання її на другий бік може призвести до страшних наслідків. Об’єктивно гасло Раскольникова «все дозволено» являє собою зло з більш агресивним і страшним обличчям.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика