Вітаю Вас, Гість · RSS
ЖАНРОВА І ТЕМАТИЧНА РОЗМАЇТІСТЬ ЛІРИКИ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ Олександрандр Олесь — один із найталановитіш
Твори


Вхід


Статистика


18.04.2019, 20:30

ЖАНРОВА І ТЕМАТИЧНА РОЗМАЇТІСТЬ ЛІРИКИ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ

Олександрандр Олесь — один із найталановитіших поетів початку XX століття, уже перша збірка якого засвідчила, що «Україна,— за слова­ми М. Грушевського,— дістала поета-лірика, котрого виглядала з часів Шевченка».

Уже перший друкований вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих «срібних акордів, що з серця знялись»:

В дитинстві ще. давно, давно колись Я вибіг з хати в день майовий.

Шумів травою степ шовковий,

Сміявся день, пісні лились.

Весь божий світ сміявсь, радів.

Раділо сонце, ниви, луки.

І я не виніс щастя-муки,

І задзвеніли в серці звуки,

І розітнувсь мій перший спів.

Ці перші поетичні рядки засвідчили сповідальну щирість, простоту, непогамовність та емоційну складність почуття, а також свіжість, сонце- сяйність, музикальність поетичного слова.

Образний світ Олександра Олеся заснований на почутті, на пережи­ванні, на суб’єктивному настрої, і це ліричне начало є всеохоплюючим і всепроймаючим у творах, різних як за тематикою, так і за жанровою при­родою. У своїй поетичній присвяті матері («Моїй матері») він називав себе дитиною степу, що «як море хвилювавсь», «рідним братом вітру, про­стору і трав». І ця поезія степу, гаю, ланів, що «пахтіли і цвіли», є про­відною у доробку Олександра Олеся, у його жанровій системі.

Жага природи, ненаситність її чарами, замилування її вічним рухом ста­новлять основу світосприймання Олеся, його вражаючого життєлюбства:

Як жити хочеться! Несказанно, безмірно.

Не надивився я ні на зелену землю,

Ні на далекі сині небеса.

Ліричний герой поезії Олександра Олеся має непереборну, вічну по­требу читати таємничо-прекрасну книгу природи, оспівувати її красу, черпаючи від спілкування з нею те, що тримає його на світі,— «щастя- муку», «журбу і радість».

Почуття героя і почуттєва краса природи лежать в одній і тій же пло­щині, становлячи нероздільну єдність. Їх важко цитувати, бо вони на од­ному подиху прочитуються від початку і до кінця.

Зачаровує в інтимній ліриці поета не тільки щирість, краса почуття, а й те, що непогамовний шал закоханого серця передається за допомогою виняткової довершеності художніх знахідок, передусім, метафор, порівнянь:

 

Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її,—

Знов молодість не буде!»

Наскрізь ліризована й громадянська поезія Олександра Олеся. Прий­шовши в літературу у час революційного передгроззя, поет не міг не реагу­вати на бурхливі події нового дня. Духовно єднаючись із загальнонарод­ним піднесенням в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «О слово! будь мечем моїм!» Але відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яск­раво свідчать суб’єктивно забарвлені вислови: «червоні прапори, .як ма­кові квітки», «свято землі», «серце, як арфа».

Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ у конт­растній кольоровій гамі і так само його відображав. Радісні, світлі моти­ви перемежовувались у його ліриці з мотивами суму і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся. Поет усе життя залишався співцем життєстверджувальних настроїв і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом пройнялися і ми, його сучасні читачі.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика