Вітаю Вас, Гість · RSS
ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ СКОВОРОДИ ПРО ЛЮДСЬКЕ ЩАСТЯ Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особисто
Твори


Вхід


Статистика


18.08.2019, 00:57

ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ СКОВОРОДИ ПРО ЛЮДСЬКЕ ЩАСТЯ

Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особистості були роз­думи про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за мо­рями. не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим».

Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастіє твоє и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе есть». Досягти щас­тя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою».

Усе, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо.

Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він почерпнув із народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу пере­йняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принци­пом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини. Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається бага­товіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо.

Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г. Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як вихідну тезу для розгортан­ня сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе запозичене з на­родної скарбниці, як і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Ла­фонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту.

«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить не­важким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «бла­женної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто».

Учення Г. Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови,— немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реа­лізувати їх сповна?

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика