Вітаю Вас, Гість · RSS
«КАЙДАШЕВІ ЗВИЧКИ» В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в і
Твори


Вхід


Статистика


18.10.2019, 03:13

 «КАЙДАШЕВІ ЗВИЧКИ» В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ

Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в істо­рію української літератури як неперевершений майстер зображення при­роди, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селян­ства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами.

У 1879 році І. С. Нечуй-Левицький написав повість «Кайдашева сім’я». Письменник цікавився українською родиною, її духовними цінно­стями, її морально-етичними устроями. Письменник бачив усі складності і суперечності, які виникали в сучасних йому сім’ях. А те, що повість з інтересом читається понад 120 років, свідчить про майстерність і дале­коглядність її автора.

Висміювання негативних рис характеру Кайдашів, їх вчинків, що при­нижували гідність людини, боротьба за «моє» і «твоє» — мета повісті

І.  С. Нечуя-Левицького.

Звичайно, вислів «кайдашеві звички» ми вживаємо у значенні тих не­гативних рис характеру людини, які, на жаль, передали нам наші предки. Бо хіба немає у нашому житті баб Палажок і Парасок, які століттями сва­ряться з різних причин. Іноді у транспорті чи на базарі зустрінем їх: ла­ються за першість у черзі, за яке-небудь невдоволення. І тоді, і зараз це — від невихованості, від браку культури.

Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давни­ни. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого став­лення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків — діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні не­рідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Але хай Кайдаші були забиті, затуркані панщиною, неосвічені, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними? Останнім часом усе звертають на «ук­раїнський менталітет», але мені здається, що це тільки, щоб якось ви­правдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках». Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все.

Пиятцтво... Скільки лиха від нього! І це всі розуміють, однак поборо­ти цю негативну рису до цього часу не вдалося, не зважаючи ні на освіту, ні на прогрес.

«Кайдашеві звички», на жаль, ще живуть серед нас. Але що цікаво — сміятись над Кайдашами — сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика