ЛЕСЯ УКРАЇНКА Доповідь про поетесу

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім — Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер — Новоград-Волинсь- кий) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником украї­нського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Ки­евская старина». Мати Лариси Косач — Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, — рідна сестра відомого українського громад­ського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Дитинство Лариси Косач пройшло в сільській місцевості на Волині: родина жила спочатку в Звягелі, а згодом переїхала в с. Колодяжне (на зиму Косачі перебиралися до Луцька). Початкову освіту майбутня по­етеса здобула в родинному колі під керівництвом матері. Вона захоплю­валась музикою, добре малювала, цікавилась театром і літературою. В родині Косачів діти рано перейнялися настроями й життям дорослих — з юних літ вони стають свідомими членами української громади. Оскільки одним з найважливіших виявів громадської активності на той час була письменницька праця, то й діти рано пробують себе в літературі. Перший вірш Лариса Косач написала ще в дев’ятилітньому віці. Літера­турні спроби юної поетеси були підтримані матір’ю. Вона надіслала тво­ри дочки до львівського журналу «Зоря», де вони вийшли друком 1884 р. під псевдонімом Леся Українка (він також був обраний матір’ю). Стало­ся так, що Лариса Косач увійшла в історію української літератури під своїм раннім, дитячим псевдонімом (Леся — зменшене ім’я, яким звали її в родинному колі; Українка — територіальна вказівка, цілком доречна в галицькому виданні, що означала просто «Леся з України»). Мрії Лариси Косач про музичну кар’єру не здійснилися. Взимку 1881 р. вона застуди­лась і в неї почався туберкульоз кісток. Понад тридцять років поетесі дове­лося боротися з виснажливою хворобою, що змушувала виїжджати на ліку­вання в Крим, Італію, Єгипет, Грузію. Незважаючи на хворобу, Лариса Косач наполегливо займалася самоосвітою, відзначалася високим рівнем ерудиції, добре знала іноземні мови. 1907 р. вона одружилася з музикознавцем і фоль­клористом Климентом Квіткою. Фатальною для здоров’я поетеси стала зима 1906—1907 рр., проведена в Києві. Виснажлива праця й несприят­ливі кліматичні умови спричинили загострення хвороби. З того часу Лари­са Косач могла жити лише в умовах південного клімату. Останні роки жит­тя вона провела в Грузії. Померла Лариса Косач-Квітка 1 серпня 1913 р. в м. Сурамі, похована в Києві.

Літературне становлення Лесі Українки припало на кінець 80-х — по­чаток 90-х рр. Наслідком тривалої творчої праці стали її поетичні збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), висо­ко оцінені критикою. Чимало поезій Лесі Українки не були включені до збірок, частина з них побачила світ лише після смерті авторки. Її творам властиві висока культура думки та емоційна стриманість, свіжість об­разів, продумана синтаксична будова, обережність в уживанні лексич­них новотворів.

Яскраво й органічно літературний талант Лесі Українки виявився в драматургії. Її твори позначені тематичною новизною та орієнтацією на освіченого читача (глядача). Особливою мистецькою довершеністю відзначається драма-феєрія «Лісова пісня». У символічних образах, з ви­сокою драматичною напруженістю авторка пропонує історію пошуку людиною своєї сутності. Природна краса й буденна прагматика підно­сяться в драмі до рівня символічних узагальнень, що дають можливість поновити уявлення про сенс життя, людське призначення.

Інтелектуальне та естетичне багатство творів Лесі Українки відчутно позначилося на літературному житті 20-х рр. ХХ ст. Її спадщина нале­жить до найяскравіших явищ української культури. Вона сприяла мо­дернізації українського письменства, наближенню його до європейсько­го рівня, виходу української культури за межі вузьких провінційних рамок.