Вітаю Вас, Гість · RSS
МАРУСЯ — МОЯ УЛЮБЛЕНА ГЕРОЇНЯ ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА Мені припала до душі головна героїня Ма
Твори


Вхід


Статистика


18.10.2019, 03:08

МАРУСЯ — МОЯ УЛЮБЛЕНА ГЕРОЇНЯ ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

Мені припала до душі головна героїня Маруся. Її автор дуже яскраво, з симпатією змалював у своєму творі. Ось як описав Квітка-Основ’яненко її портрет: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тер­нові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані...» Цей портрет можна порівняти з портретом пісенним:

Ой ти дівчино, серце моє,

Личко твоє рум’янеє;

Не так личко, як ти сама,—

На папері написана.

Маруся зображена у повісті богобоязливою дівчиною. Вона часто ходила до церкви, ніколи не гнівила своїх батьків, бо дуже любила і пова­жала їх. Дівчина стала переживати, коли полюбила Василя, бо не могла про це нікому сказати: ані подрузі, ані батькові з матір’ю. Це її дуже при­гнічувало, бентежило душу.

Головна героїня подобається мені тим, що вона працьовита, слухня­на, завжди допомагає своїм батькам. З повагою і пошаною ставиться до них. Батьки виховали її бути скромною, слухняною, покірною.

До свого коханого Маруся ніжна, ласкава, її внутрішній світ сповне­ний радісних почуттів, душевної краси. Вона прагне щастя.

Переборовши свою скромність, дівчина зважилась благати батька зглянутись на неї, не губити її щастя і видати заміж за Василя. Але те, що Василя забирають у солдати, стало перешкодою до Марусиного щастя. Сумне життя настало для неї без коханого, який пішов на заробітки. Вона журиться день і ніч, плаче, хвилюється за нього.

Вона не хоче йти за іншого заміж, бо нестямно закохана у Василя: «Дарма, таточку! Без Василя не страшна мені і домовина, не то сідая коса».

Дуже схвилював мене епізод, коли Маруся прощається із Василем, який іде на заробітки. Вона пророчить собі смерть:

«Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знай­деш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні!.. Там і по­бачимось!»

Журячись за своїм милим, Маруся стала безвольною, занепала ду­хом, не могла працювати, занудьгувала. Одного разу вона пішла у бір по гриби, сильно промокла під дощем, застудилась і незабаром по­мерла.

Із великим сумом письменник відобразив останні хвилини життя Ма­русі і прощання з батьками. Вона нікому не скаржиться на свою долю і не шкодує за втраченим життям. Батькам же радить не вболівати, щоб не розгнівати Бога.

Мені дуже жаль Марусі, що її доля склалась так трагічно. Так не хо­тілося, щоб вона померла, а вилікувалась і дочекалась свого коханого Ва­силя. Потім разом із ним щоб жила щасливо. Але все-таки цей світлий і чистий образ Марусі залишиться у моєму серці назавжди.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика