Це була перша ніч у бабусі. Я довго не міг заснути, все слухав незна­йомі досі шерехи лісу, переспів птахів, незнайомі голоси. Сон непомітно зморив мене — і ось я чую ласкаве бабусине:
    — Доброго ранку, синку! Вже сонечко встало, прокидайся. Сьогодні свято у нас в селі.
    —  Свято? Яке? — здивовано запитав я і зрадів — значить будуть гості.— Бабусю, що будемо готувати святкову вечерю?
    —  Ні, дитино! Це свято ми святкуємо біля нашого центрального ставка.
    — Біля ставка? Що ж це за свято? — запитав я.— Я у нас у місті про таке не чув.
    Вийшовши з будинку на подвір’я, я слухав бабусину розповідь:
    — Свято це — одне з найважливіших у нашій країні. Святкують його 6—7 липня біля водойми. Хлопці вдень ходять лісом збирають хмиз, полінця, щоб було чим запалити вогнище. А дівчата йдуть у луки, збира­ють квіти, роблять ритуальне дерево «Купайла» чи «Марену», прикра­шають його стрічками, квітами. А ввечері всі збираються: дівчата пуска­ють вінки на воду, хлопці стрибають через вогнище, всі співають пісень, розважаються.
    — Як розважаються? — все допитувався я у бабусі.
    — Побачиш, синку, ввечері, так всього не розповіси. Давай зараз по­пораємось по господарству, а тоді зайдем до дядька Івана і разом підем на свято. Згода?
    У мене ще було багато питань, але я зрозумів, що бабусі важко буде мені все словами пояснити. Ну що ж, почекаю до вечора. Дивно, про яке ж я свято ще не знаю, адже я так люблю свята!