Вітаю Вас, Гість · RSS
ОСМИСЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ КАТЕГОРІЙ ЖИТТЯ І СМЕРТІ НА СТОРІНКАХ ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ
Твори


Вхід


Статистика


26.04.2019, 05:57

ОСМИСЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ КАТЕГОРІЙ ЖИТТЯ І СМЕРТІ НА СТОРІНКАХ ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом ук­раїнської літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми нази­ваємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов’язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ — велике таїнство і велика честь. Все навкруги жило і прославляло життя, кож­на зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була жи­вою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами. Але чи однаково розуміли життя герої Коцюбинського? Мабуть, ні, тому й ворогу­вали родини Палійчуків та Гутенюків не знати чого, вбивали один одного з невідомих навіть їм причин. По-різному ставилися до життя люди. На­ділений поетичним даром, Іван Палійчук сприймав його як велике диво, що випало йому на долю з божої ласки так само, як на долю тварин, дерев, які оточували його. Усе його єство було сповнене любові — до землі, до кожної травинки, живої істоти — до всього життя.

Серед гуцулів вкорінилася думка про те, що життя таке коротке, тож треба набутися на цьому світі. «Набутися» на світі — означало для них не лише тяжко напрацюватися, а й натішитися красою природи, добрим то­вариством, наспіватися та полюбитися. Тому таким стійким добробутом і здоровою радістю сповнені картини побутового життя. Але зовсім по- іншому сприймаються слова Палагни, що зрадила Івана: «Овва! То вже мені і погуляти не вольно... Я хочу набутись. Раз жиємо на світі... »

Справді — раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й не можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна — цвісти. Але чи вона була причиною його недуги? Життя мусить мати сенс, і це розуміє Іван дуже добре. Втративши Марі- чку, він втрачає і стрижень свого життя — любов. Одруження з Палаг- ною було лише спробою втриматися в цьому житті, знайти загублений смисл, знайти розраду. Та не судилося. У погоні за привидом коханої Марічки гине Іван. А на землі все залишилося, як було. І рефреном зву­чать слова: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт... » Повість завершується картиною поховання Івана. «Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер». Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Неза­баром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважа­ють, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується — такий смисл цих ігор при покійнику.

Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський зна­ходить в їх світосприйманні, житті такі риси, що мали значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій — жит­тя і смерті. Сама вічність проглядає однією з численних своїх сторін у повісті «Тіні забутих предків», закликаючи пам’ятати про смерть і лю­бити, цінувати кожну мить життя.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика