Вітаю Вас, Гість · RSS
ТАРАС ШЕВЧЕНКО Доповідь про письменника Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого 1814 р. в с. М
Твори


Вхід


Статистика


18.10.2019, 03:08

ТАРАС ШЕВЧЕНКО Доповідь про письменника

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині у сім’ї селян-кріпаків. Рано втратив батьків, наймитував. Був зарахований до складу панських служників і 1829 р. відправлений до Вільна. З початку 30-х рр. жив у Петербурзі. Навесні 1838 р. за сприяння К. Брюллова, В. Жуковського та ін. Шевченко був звільнений з кріпацтва. Упродовж 1838—1845 рр. навчався в академії художеств у Пе­тербурзі. Пізніше переїхав в Україну, працював співробітником Археографі­чної комісії в Києві. Навесні 1847 р. Шевченко був заарештований за приче­тність до Кирило-Мефодіївського товариства й відправлений рядовим до війська. Пробув на засланні більше десяти років. Звільнившись, жив у Пе­тербурзі. Лише раз після заслання у 1859 р. відвідав Україну. Помер Шев­ченко 26 лютого 1861 р. у Петербурзі. У травні того ж року відбулося пере- поховання поета на Чернечій горі поблизу Канева.

Перші літературні спроби Шевченка припали на 1837 р. 1840 р. поба­чила світ його дебютна збірка під назвою «Кобзар». Назва збірки (кобзар

  • народний співець, частіше сліпий виконавець пісень та дум під акомпа­немент кобзи або бандури) є знаком романтичного самовизначення поета. Тематично ранні ліричні твори Шевченка пов’язані з переживанням са­мотності , туги за батьківщиною. У ранніх баладах «Причинна», «Тополя», «Утоплена» автор поєднує мотиви розлуки, нещасливого кохання, родин­ного злочину з міфологічним мотивом метаморфози: доведена до відчаю людина знаходить спосіб альтернативного існування, зливаючись з при­родою, перетворюючись на русалку або рослину. Історична тема у твор­чості раннього Шевченка обмежена ХУІІ—ХУШ ст.— драматичним ета­пом української минувшини, що пов’язаний з боротьбою проти зовнішньої експансії, національними та соціальними рухами. У поемах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія» Шевченко звертається до різних епізодів коза­цької історії. У поемі «Гайдамаки» автор осмислює причини й наслідки Коліївщини — повстання українського народу проти національного та ре­лігійного гноблення. Окреме місце у творчості Шевченка посідає тема жіно­чої недолі, до якої він уперше звернувся в поемі «Катерина». У ранній твор­чості Шевченка майстерно поєднується літературна та фольклорна образність. Поет звертається до української міфології, широко використовує у своїх тво­рах народну символіку

Характер Шевченкової поезії відчутно змінюється, коли він 1843 р. від­відує Україну, а в 1845 р. переселяється туди на постійне проживання. Без­посередні враження від української дійсності та спілкування з читачами вносять помітні корективи в його поетичний світогляд. У творчості Шев­ченка посилюються антиколоніальні та антимонархічні мотиви. Автор у поезіях 1843-1845 рр. (цей етап частіше визначають як період «трьох літ») еволюціонує від стилізованого народного поета-кобзаря до образу поета-пророка. У Шевченкових творах постає образ України, що являє со­бою не провінцію Російської імперії, а окрему спільноту з власною героїч­ною історією та національною самосвідомістю. Поет визначає характер сто­сунків України з імперією, висміюючи й пародіюючи російські державні інституції в поемі «Сон». Світ імперії трактується поетом як репресивний, негуманний та в принципі ворожий людській природі. У поемі «Вели­кий льох» Шевченко надає містеріального значення історичним траге­діям українського народу. Він змальовує російську монархію як вті­лення зла, а найменші прояви співробітництва з нею — як непростиме потурання цьому злу. У поемі «Кавказ» автор, характеризуючи Росію як зловісну тюрму народів, наголошує на неприпустимості будь-яких проявів колоніалізму. Програмово звучить Шевченкове послання до українців «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Укра­йні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Закликаючи до національної єдності, автор наводить низку аргументів та саркастичних зауважень, звернених до збіднілих духом співвітчизників.

У 1847 р. Шевченко був заарештований і після нетривалого ув’язнення відправлений на заслання. Згідно з вироком, йому заборонялося писати й малювати. Перебуваючи у в’язниці, поет створив ряд переважно лірич­них творів, на основі яких пізніше уклав цикл «В казематі». Більшість творів циклу тематично пов’язана з Україною. У них знайшов втілення емоційний стан ув’язненого поета.

Перші роки заслання Шевченко провів в Орській фортеці у віддале­ному регіоні Російської імперії. Незважаючи на заборону, продовжував писати вірші. Кількість створеного ним за три роки заслання набагато більша, ніж за всі інші періоди життя. У Шевченковій творчості цього періоду переважають ліричні поезії. У них автор прагне по-новому осмис­лити своє покликання, болісно відгукується на втрату зв’язків зі звичним середовищем, висловлює тугу за рідним краєм, звертається до дитячих спогадів, із сумом переживає самотність. Попри непоодинокі вияви сумнівів у доцільності обраного поетичного шляху та певне розчарування в дієвості поетичного слова, у цілому поетичні твори Шевченка предста­вляють сильну особистість, яка критично переосмислює своє попереднє життя, але не впадає у відчай під тиском репресій. На засланні увагу поета привертають такі персонажі українського життя та історії, героїзм яких виявляється у стоїчному сприйнятті ударів долі. У поемі «Іржавець» Шевченко співчутливо відгукується про заручника обставин гетьмана Івана Мазепу та запорожців, що стали жертвами погромів, влаштованих російським військом. У поемі «Чернець» зразком патріота постає козаць­кий полковник Семен Палій. Автор поетизує образ гетьмана Дорошенка в поемі «Заступила чорна хмара». Подібні персонажі змальовані пись­менником у поемах «Варнак», «Якби тобі довелося», «Меж скалами, неначе злодій», «Москалева криниця». Автор приходить до нового типу героя — народного праведника, героїзм якого полягає у прощенні ворогів та діяльній проповіді добра. Справжньою катастрофою став для Шевченка арешт 1850 р., який зумовив наступне майже семилітнє поетичне мов­чання. Його відправили на нове місце заслання — до Новопетровського укріплення, що на узбережжі Каспійського моря. Лише 1857 р., перед самим звільненням, Шевченко відновив свою поетичну діяльність.

Твори Шевченка, написані після заслання, загалом розвивають тра­диційні для поета теми. У цей період антимонархічний та антиколоні­альний мотиви він нерідко розкриває через наслідування біблійних про­років («Ісаія. Глава 35», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осія. Глава XIV»). Шевченків вірш відчутно втрачає зв’язок з фольклорною поети­кою й наближається до чітких рядків біблійних пророцтв і псалмів. Ав­тор то вибухає ненавистю до кривавих царів-тиранів, то поетизує страд­ників і праведників, пророкуючи оновлення народного життя. Окреме місце серед творів Шевченка, написаних після заслання, посідає його ін­тимна лірика. Вона відбиває почуття поета, пов’язані з намірами влашту­вати родинне життя, розкриває його болюче переживання самотності.

Значення Шевченка в українській історії важко переоцінити. Його творчість відіграла ключову роль у становленні нової української літератури.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика