МАТЕРІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...
(За творчістю українських поетів і
письменників)
Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина.
Хто що-дня проводжає нас до школи, зігріваючи нашу путь ласкавим поглядом? Хто
переживає за наші успіхи й поразки більше, ніж за свої? Хто любить нас не за
досягнення й результати, а за те, що ми є?
Мама.
Найніжніше в світі слово. Найрідніша в світі людина. До
теми материнства звертались чи не всі письменники і поети різних часів і
народів. Загадка материнської любові притягує до себе все нових і нових митців.
«Сива ластівка», «чаєчка-небога», «моя босонога Ярославна», «мамо-го- лубка» —
перелік поетичних образів матері нескінченний. Мені надзвичайно подобається
«Пісня про рушник» Андрія Малишка. Слухаю її, і в уяві постають невтомні руки
матері-трудівниці, яка завжди пильнує своїх діточок, і її безсонні ночі, і
цілоденна праця. Визнанням ролі матері в житті людському, справжньою сповіддю і
подякою звучать рядки вірша
В. Підпалого «Матері»:
Ти все дала й нічого не взяла: ні крихти хліба, ні
спасибі навіть.
Все те, що
мав, і те, що в мене є, що від людей, що від землі святої, що радістю в рядок
моїх встає, передане в моє життя тобою...
Кажуть, що матерів не вибирають. Та коли б і трапилась
така фантастична нагода, з-поміж тисяч найкращих матусь кожен вибрав би
для себе свою єдину, рідну, неповторну. І ми повинні бути свідомими того, що несемо
відповідальність в майбутньому за своїх матерів. Аби не сивіли вони завчасно
від горя, не залягали на рідному обличчі зморшки печалі й гіркоти, а якомога
частіше сяяла лагідна, щаслива посмішка