ПРО ОЛЕСЯ
(За оповіданням Григора Тютюнника
«Дивак»)
Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали
оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене
новий друг — щирий, добрий.
Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в
затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так,
хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху
до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові
очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що
сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене
коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в
зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво,
змістовно, бачити красу навколо себе.
Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не
забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець.
Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його
зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову
жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми,
небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став
би жорстоким і холодним
|