УЧИТЕЛЮ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
(За поезією В. Сосюри «Учитель»)
Вчителько моя, зоре світова...
А. Малишко
У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні
цього слова: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник.
Поетові Володимиру Сосюрі пощастило — в його житті був учитель, що завоював
повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша через багато
років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає найдрібніші і найпростіші
деталі його зовнішності: «тихий карий зір і кашель... сухий». І це
невипадково: учитель-наставник став рідною, близькою людиною. Особливої
довірливості, інтимності віршу надає його форма — звертання до вчителя. Це
неначе сповідь, звіт дорослої людини. Автор стверджує, що праця вчителя не була
марною, він залишив глибокий слід у душах своїх вихованців:
Ти вчив
любити подвиги людини,
Красу
труда й безсмертний рідний край.
Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:
З тобою
наша молодість розквітла І наших дум пориви огняні.
Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно,
але я не згодна з цим. Чи може хтось бути сучаснішим за людей, які виховують
майбутнє країни? Я погоджуюсь із Володимиром Сосюрою, що вчительський
«благородний, безкорисливий труд» є «подвигом високим». І доказом тому є цей
чудовий вірш