Вітаю Вас, Гість · RSS
Твір на тему: «Українське село — жертва кріпаччини (За повістю І. С. Нечуя» 7 клас
Твори


Вхід


Статистика


21.02.2019, 03:41

Українське село — жертва кріпаччини

(За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»)

У повісті І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» перед читачем постає галерея образів: Микола — головний герой, його батьки, дружина, односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумов­лює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із нево­лею і не бачать ніякого виходу.

Один із них — Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чо­ловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима...» Глибокі змор­шки на щоках, на лобі, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими рука­ми хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю, позбавило радості в житті. Врешті-решт, старий Джеря помер. Автор ро­бить висновок, що причина тому — непосильна праця і напівголодне існу­вання: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пішла на чужу користь, в чужу кишеню... »

Трагічною є і постать Нимидори. Змалечку залишилася вона сиро­тою, довелося їй зазнати лиха в дядьковій хаті, а потім і в наймах. Після одруження вона розцвіла й була по-справжньому щаслива. Але знову — і тепер назавжди — життя було розтоптане кріпаччиною. Не витримав­ши наруги пана, її залишає коханий чоловік, батько єдиної донечки. Усі двадцять років чекала на нього, виглядала і вдень і вночі. Після смерті старої Джерихи зосталась у неї одна втіха — донька Любка. Та Нимидору зсушила, зів’ялила нужда. Лиха недоля зістарила її завчасу. Так і не поба­чивши Миколи, Нимидора померла. «Вмерла безталанною, як і родилась безталанною»,— свідчить автор.

Передчасно помер на чужині і Кавун — товариш Миколи. Утікши разом з іншими вербівчанами на сахарні, він знайшов там свою смерть. Змучене нелюдським життям, «все його живоття висохло до решти, до останньої краплі». Фраза автора лаконічна й змістовна: «Петро вмер на чужині між чужими людьми».

У своїй повісті І. Нечуй-Левицький доводить, що жертва кріпаччини

все українське село, бо такі суспільні порядки не тільки не дають мож­ливості розвиватися суспільним стосункам, а при корені знищують, руйнують людське життя, нівечать долі. Але надія є. Вогник її пломеніє в нескореній душі Миколи Джері, який усе своє життя нестримно проте­стує проти панів, заперечує рабство і поневолення.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика