ЗАПОВІТ НАЩАДКАМ
(За поезіями Тараса Шевченка)
Заповіт — це висловлення останньої волі людини. Заповіт
митця — ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого, а
й громадського, суспільно-політичного характеру.
Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною.
У кар- тинах-мріях він малює повну єдність чарівної природи і життя її
трударів. У поезії «І виріс я на чужині» поет, мріючи про справедливе
суспільство, поетично відображає прекрасну картину всенародного щастя та
вільного життя. Відчувається турбота Т. Шевченка про долю рідного народу, про
його майбутнє і в поезії «Заповіт». У вірші поет звертається до рідного народу
з наказом:
... вставайте,
Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.
У цих рядках висловлене його заповітне бажання,
здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за
виконання якої він мужньо боровся. Помираючи, він заповідає нащадкам порвати
кайдани неволі і побороти ворогів і недругів, що несуть зло на рідну нашу
землю. Т. Шевченко впевнений, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю,
вольну, нову». Друге прохання особисте і дуже скромне. Нехай не забудуть його,
хай інколи згадають «незлим тихим словом».
Твій заповіт виконаний, Тарасе. Тебе ніколи не забуде Україна.