Вітаю Вас, Гість · RSS
ЗГУБНИЙ ВПЛИВ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛЮДИНУ (За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я») Ус
Твори


Вхід


Статистика


17.02.2019, 20:02

ЗГУБНИЙ ВПЛИВ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛЮДИНУ

(За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»)

Усі твори І. С. Нечуя-Левицького дихають правдивістю зображення народного життя. Нечуй-Левицький у своїх творах відбив прагнення на­роду до кращого життя, його ненависть до гнобителів. Письменник уважно спостерігав усі риси життя народу. У своїх творах він показав не тільки чудові картини побуту українського села, прагнення трудових мас до но­вого життя, але й відобразив, як морально губить людину породження експлуататорського ладу. Цю тему він розкриває в повісті «Кайдашева сім’я», яка вийшла друком у 1879 році. «Великий майстер зору», Нечуй- Левицький не міг не торкнутися цієї теми. Письменник бачив, як жор­стоко знівечив кріпосницький лад простий люд. Але й після скасування кріпосницької системи життя народу не покращало. На зміну панщині прийшла «голодна воля». Новий капіталістичний лад породжує й нове лихо — боротьбу за «твоє» і «моє» серед селян. Приватна власність мо­рально губить людей, вони стають жорстокими і грубими, їх багатий ду­шевний світ поступово закриває темрява. Образи «Кайдашевої сім’ї» — це жертви експлуататорського ладу, морально знівечені люди.

Герої повісті — старий Кайдаш із Кайдашихою — колишні кріпаки. Тяж­ка праця на панщині наклала на них свої відбитки: герої дуже рано зістари­лись. Це видно з портрета Омелька Кайдаша: «Кайдаш стругав вісь. Ши­рокі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною». Отже, портрет­ний опис Кайдаша свідчить про тяжке життя за часів кріпацтва. Тепер у Кайдашів з’явилися достатки, але й для цього немало докласти зусиль треба було Кайдашеві. А якою ж стала Кайдашиха? За панщини вона слу­жила у панів. Її брали у панський палац ще дівкою за куховарку. Тут вона набралася усього панського, її мова стала облесливою, в її душі розвину­лась якась повага до панів. Маруся перейняла всі панські звички, та й сама хотіла стати «панею» хоч у своїй родині. Вона намагається в усьому вер­ховодити. Зверхньо й грубо ставиться до своїх невісток, до чоловіка. Не­дарма за панські звички на селі прозвали Кайдашиху «панею економшею».

Життя Кайдашів було більш-менш мирним, доки Карпо та Лаврін не оженилися. Після одруження синів починається нещадна боротьба за «твоє» і «моє». Кожен із синів вважає себе справжнім господарем. Сварки між ними ведуться за розділ батьківського господарства. Молодиці й собі готові повидирати одна одній очі за якісь мотовила чи кухлі. У цих по­стійних сварках проявляється дріб’язковість героїв. Син б’є батька, невістка виколює свекрусі око. І за що? За те, що при сварці Мотрина дитина роз­била кухля Кайдашихи. І ось уже в обох хатах повно ґвалту: летять гор­щики та полумиски, кричать діти. А Кайдашиха навмисне розмазала кров по всьому виду та й побігла через все село із закривавленим обличчям. Мотрю за бабу посадили в холодну. Але чи це допомагає? Сварки між Мотрею і свекрухою, Мотрею і Мелашкою не припиняються. Молоді ка­лічать одна одній худобу, вибивають вікна, крадуть яйця. Лайки та бійки між двома сім’ями іноді затихають. Але не надовго. Незабаром вони знову починаються. Ці люди зовсім загрубіли, вони поступово втрачають свої найкращі риси. Автор зображує дві сім’ї, як дві ворожі сили, які готові кину­тися одна на одну: «Дві сім’ї, як дві чорні хмари наближалися одна до другої сумно й понуро». До чого ж дійшли ці люди, що навіть собаки, позадиравши хвости, стояли і здивовано дивилися на них?! А скільки ґвалту та крику було через ту грушу?! Мотря ладна була повбивати Мелашчиних дітей за те, що ті зірвали собі декілька груш. Карпо й Лаврін і собі почали доводити, чия це груша. І боротьба ця, яку породила приватна власність, не закінчується. Бо доки буде існувати експлуататорська система з її найголовнішим злом — при­ватною власністю, доти не припиниться те безмежне прагнення людини до володіння речами.

Але найстрашніше, що і Мотря, і Малашка, і старий Кайдаш та сама Кай- дашиха — люди, які мають багатий душевний світ. Кожен із них має якісь чудові риси характеру, якісь гарні здібності. Взяти, наприклад, старого Кай- даша. З перших рядків повісті ми дізнаємося, що Омелько — добрий, пра­цьовитий майстер. Це людина, котра постійно прагне до примирення в сім’ї, людина з доброю, чуйною душею. А сини? Карпо — вольова, смілива люди­на. Він має самостійний розум, вміє постояти за себе. Лаврін виділяється серед інших образів своєю поетичною, пісенною натурою, палким серцем. Яка співуча й красива та лагідна в нього мова! Коли парубок вперше поба­чив Мелашку, він із захопленням милується нею: «І де ти, красо, вродилася з твоїми шовковитими бровами; коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю». А Мелашка? Як ніжно й вірно любить вона свого Лавріна, як сумує, коли його немає поруч. Її ліризм, краса душі, зовнішня краса — все це змальовується автором із такою ніжністю! Та й Мотря — моторна, працьо­вита жінка, вміє захистити себе. А стара Кайдашиха? Хіба вона не любить дітей? Хіба не добра та не охайна господарка?

Але усі ці прекрасні риси вдачі, всі чудові здібності цих людей поступо­во гинуть, втрачаються. Куди може піти Кайдаш, щоб не бачити бійок та не чути сварок? У шинок. Тут він виливає своє горе за чаркою. Це доводить його до білої гарячки, і він потопає майже у калюжі. Карпо стає грубою, чер­ствою людиною, яка не поважає рідних батьків, але постійно відстоює своє право на «моє». «Ходім у волость,— каже Карпо братові,— бо я своєю част­кою не поступлюся». Лаврін теж втрачає свою ліричну душу. Він, як і Карпо, вперто бореться за своє «моє». Гине і прекрасна душа Мелашки, яка потра­пила в це пекло. Вона разом зі свекрухою щодня лається з Мотрею. Кайда- шиха готова з’їсти свою старшу невістку. Хто ж винен в тому, що люди з пре­красними рисами гинуть морально? Винен у цьому існуючий лад. В обставинах експлуататорського ладу ці риси і чудові здібності героїв не можуть розвива­тися, вони гинуть під впливом соціального зла — приватної власності. Ці риси вдачі та здібності витрачаються не на користь суспільству, а на боротьбу за «твоє» і «моє». Усю свою енергію, свіжі сили зовсім молоді люди віддають сваркам, лайкам та бійкам. Шкода стає цих людей.

Але ж чи немає таких і в наші часи «Кайдашевих сімей»? Звичайно, є. І зараз зустрічаються люди, яких не турбує життя суспільства. Головне їхнє завдання — придбати побільше речей. Але в нашому суспільстві люди­на цінується не за багатством, а за розумом, за її здібностями. І люди, які все своє життя віддають корисливій справі,— це морально убогі, обмежені люди. Їм не місце в нашому суспільстві. Отже, тема твору, яка була роз­крита І. С. Нечуєм-Левицьким більше ста років тому, актуальна і нині.

Зробити безкоштовний сайт з uCozЯндекс.Метрика